Методика

                              Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

Відділ освіти Рівненської райдержадміністрації

   Районний методичний кабінет суспільних дисциплін

Урок майстер –клас за методом «ажурна пилка»

                                                              Підготувала:

                                                Ковтунець Світлана Олександрівна,

                                                             вчитель історії

                                                            Великоомелянського НВК «школа –гімназія»

                                                            Рівненської районної ради 

Тема.  Греція в ХІ–VІ ст. до н.е. Давньогрецьке суспільство за

поемами Гомера. Господарське життя. Релігія

Мета: Дати поняття про ахейську цивілізацію, ознайомити учнів iз змістом поем Гомера "Іліада" й "Одіссея", на основы аналызу творів Гомера розкрити основні риси суспільно –політичного та економічного розвитку давньо-грецького суспільства ХІ-VІ ст. до н.е.;  розповісти про виникнення епосу та проблему його авторства, показати, що поеми Гомера є історичним джерелом; ознайомити учнів з релігійними віруваннями греків;

розвивати естетичні смаки учнів, уяву, уміння сприймати та розуміти різноманітні підходи до висвітлення історичних подій, уміння працювати з текстом підручника, його ілюстраціями;

виховувати повагу до творчості народів світу, до героїв, зневагу до ганебних вчинків людей, повагу до різноманітних релігійних вірувань, формувати толерантне ставлення до культур і традицій інших народів.

Обладнання: карта "Стародавня Греція", ілюстрації до поем Гомера, міфи Троянського циклу, твори Гомера "Іліада" та "Одіссея" у перекладі, підручник, роздавальний матеріал, мультфільм «Вогонь Прометея».

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Хід  уроку

І.  Організація класу.

ІІ.Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

 Ознайомлення учнів із завданнями і ходом уроку, темою.

Актуалізація опорних знань.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу за планом :

1.       Виникнення епосу. Давньогрецьке суспільство за поемами Гомера «Іліада» та «Одіссея».

2.       Господарське життя греків.

3.       Релігійні вірування давніх греків.

Вивчення питання методом «ажурна пилка».

«Ажурна пилка». Порядок підготовки.

1.                Щоб підготувати учнів тдо уроку з великим обсягом інформації, під-беріть матеріал, необхідний для уроку, і підготуйте індивідуальні інфор-маційні пакети для учнів (матеріали підручника, додаткові матеріали).

2.                 Підготуйте таблички з кольоровими позначками, щоб учні змогли визначити завдання для своєї групи. Кожен учень входитиме у дві групи –«домашню» й «експертну». Легше спочатку розділити дітей на «домашні» групи, а потім –на  «експертні», використовуючи кольорові позначки, які є в кожного учня. У кожній групі всі повинні мати різні кольорові позначки. Наприклад: три  «домашні» групи (1 –ша, 2 –га, 3 –тя, 4 –та  ) із чотирма учнями в кожній. У кожній групі мають бути учасники: 1 –з червоною, 2 –із синьою, 3 –з жовтою, 4 –із зеленою позначкою.

3.                Розпишіть учнів за   «домашніми» групами від трьох до п’яти осіб, залежно від кількості учнів і плану розподілу по інших групах. Кожен учень має бути поінформований про те, хто входить до його «домашньої» групи, тому що її члени згодом збиратимуться. Учні також повинні визначитися з місцем зустрічі після того, як вони стануть «експертами».

4.                  Запропонуйте учням розподілитися по своїх «кольорових» групах, де вони стануть  експертами з окремої теми. Наприклад, зберіть усіх «черво-них» біля дошки, а всіх «синіх» –у холі. В кожній «кольоровій» групі має бути представник із кожної «домашньої» групи. Наприклад, у «червоній»  групі має бути три учні.

5.                 Роздайте пакети з інформацією кожній групі. Група повинна прочитати та обговорити свій матеріал і стати експертом із цього питання за визначений час (для цього може знадобитися цілий урок), якщо матеріали складні, або великі за обсягом. Учні отримують завдання:

а) розписати ролі: головуючий, тайм –скіпер та особа, яка ставить запитання;

б) прочитати та обговорити пакет наданих матеріалів;

в) опитати один одного, щоб переконатися, що кожен розуміє матеріал;

г) прийняти рішення щодо важливих моментів, яких вони навчають свою «домашню» групу.

6.                 Запропонуйте учням повернутися «додому». Кожен повинен поділити-ся інформацією з членами своєї «домашньої» групи. Наприклад, усі учасники із групи 1 повинні зустрітися перед класом. У «домашніх» групах має бути по одній особі  з кожної експертної групи. Учні намагаються донести інфор-мацію якісно і в повному обсязі до членів своєї «домашньої» групи за визначений учителем час.

7.                 Коли всі учні засвоять надану інформацію, можна проводити запланований урок.

Порядок проведення

1.                Оберіть тему.

2.                Надайте початкову інформацію.

3.                Створіть домашні групи.

4.                Створіть експертні групи.

5.                Скличте ще раз домашні групи.

Розбиті на кольорові групи учні працюють з підручником, опрацьовують виділений вчителем матеріал, після чого, ставши «експертами», повертаються у свої «домашні» групи. Робота продовжується у «домашніх» групах, після чого учні мають повністю опанувати матеріал про релігію греків. Наскільки їм це вдалося перевірими шляхом опитування.

Питання для опитування.

1.                Що таке релігія?

2.                З якою метою греки збудувати Пантеон?

3.                 Поясніть слово «Пантеон» у первинному і сучасному значенні.

4.                Символом якої богині є сова?

5.                До якого бога звернувся б грецький юнак, який іде на війну?Чому?

До якого бога звернувся б грецький селянин, який садить дерево чи виноград? Чому?

6. До якого бога звернувся б грецький юнак, який хотів одружитися? Чому?

Рольова гра. За допомогою підручних засобів зобразіть уявлення греків про смерть. (Діти мають перерізать декілька нитор, що символізувати-муть уявлення греків про сестер мойр, які а час смерті людини перерізають її «нитку життя»).

Створення «Пантеону грецьких богів».

На дошці у дві колонки розміщені імена грецьких богів та стихії, які вони уособлювали. В одній і другій колонці є пропуски, які діти мають заповнити. Кожна дитина отримує листок із іменем бога або «стихії», яких не вистачає на дошці, і по черзі, коментуючи свій вибір, заповнюють пропуски.

Гера                                               _______________________________

____________                               богиня земної родючості

Зевс                                                ______________________________                                           

_____________                             бог світла, покровитель мистецтва

Артеміда                                         ______________________________

_____________                              бог –коваль   

Гермес                                             ______________________________

______________                             бог війни

_______________                            богиня краси й кохання

Посейдон                                         ___________________________

ІV. Закріплення матеріалу.

Розгадайте кросворд.

По вертикалі:

9.   Фрукт iз написом : "Найпрекраснішій ".

10.  Полководець греків у Троянській війні.

11.  Автор ідеї  побудувати статую коня.

12.  Тварини, під животами яких ховались греки.

13. Micто, під мурами якого відбувались бойові дії Троянської війни.

14.  Вразливе місце Ахілла .

По горизонталі:

1.  Шестиголова змія, що жила в печepi.

2.  Жінка- красуня, через яку почалась Троянська війна .

3. Син Пріама, той, хто очолив троянців у бою.

4.  Цар Іліону.

5. Прекрасні діви, які заманювали cвоїм співом моряків.

6.  Тварина, в статуї якої ховались греки.

7.  Одноокий велетень.

8.  Бог моря.

Перегляд уривка із мультфільму «Вогонь Прометея». Бесіда за уривком. Учитель роздає «іскорки Прометея», закликаючи учнів любити людей, бути безкорисливами, любити ближнього

V.               Домашнє завдання.

Опрацювати відповідні параграфи підручника.

       Переказувати зміст поем Гомера.

       Підготувати доповідь «Бенкет богів». Уявіть, що ви опинилися на високій горі Олімп, де відбувається бенкет стародавніх греків. Опишіть, що ви там побачили? Які боги були присутні? Що вони робили? Порівняйте, чим релігія стародавніх греків відрізнялася від регігії стародавнього Єгипту. (За вдання учні виконують за бажанням).      

VІ. Підсумки заняття, виставлення оцінок.

                                                                                                                                   1

І. Вступ

     Більше 12 років в Україні формується та втілюється в життя власна політика в галузі освіти і науки, спрямована на до­сягнення сучасного світового рівня, від­родження самобутнього національного характеру, оновлення змісту, форм і ме­тодів навчання, примноження інтелекту­ального потенціалу України та внеску в розбудову економіки, культури, підви­щення добробуту народу.

      Базовим законом, що регулює головні осві­тянські проблеми є Закон України «Про освіту», який визначив освіту як основу інтеле­ктуального, культурного, духовного, соціального суспільства і держа­ви. Метою освіти вста­новлено різнобічний розвиток людини як особистості та найви­щої цінності суспільст­ва, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних яко­стей, формування гро­мадян, здатних до сві­домого суспільного ви­бору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення його освітнього рівня, забезпечення економіки країни кваліфі­кованими фахівцями. У Законі України «Про загальну середню освіту», постанові Кабінету Міністрів України від 16.11.2000 р. «Про пере­хід загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і 12-річний термін на­вчання», Концепції загальної середньої освіти (12-річна школа) закладено нові підходи до організації освіти в старшій школі. Це створюватиме сприятливі умови для врахування індивідуаль­них особливостей, інтересів і потреб учнів, для формування у школярів орієнтації на той чи інший вид  діяльності.

          Одною з форм інтерактивного навчання є нестандартні уроки, їх поява була зумовле­на небезпечною тенденцією зниження інтере­су учнів до занять, яка з'явилась у радянській школі ще в середині 70-х років. Масова прак­тика відреагувала на це впровадженням такої форми організації навчання, як нестандартні уроки, головною метою яких є пробудження й утримання інтересу школярів до навчальної праці. Пошуки сучасних форм навчання, що від­буваються в педагогіці, можна окреслити фор­мулою: «Урок — це сонце, навколо якого обер­таються всі інші планети — форми навчання». Характерно, що в історії розвитку дидактики не­стандартні уроки з'явились там і тоді, де й коли відбувалися реформи, докорінні зміни в суспільстві. Так, після революції 1917 року під час бурхливих змін системи народної освіти в пе­дагогіці 20-х років і школі виникло чимало різ­новидів навчальних занять, які були нестанда­ртними порівняно в практикою навчання ми­нулого: «урок-суд», «урок-ярмарок», «урок-диспут», «урок у полі», екскурсія на виробництво та ін. На думку російських вчених Ф.Фрадкіна та Н.Осухової їх витоки варто шукати в педа­гогічній практиці 20-х рр. минулого століття - періоду відходу від традиційного навчання та пошуку принципово нових навчальних систем і технологій. Реформи 60-х років, пов'язані з «відлигою» в суспільстві, породили рух липецьких

2

педаго­гів за оновлення уроку, всі захоплювались тоді «коментованими вправами», «цілісними (уза­гальненими) уроками» та ін.

          Відо­мий український дидакт К.Баханов причину появи нестандартних уроків вбачав у творчому пошуку вітчизняних методистів, які, йдучи само­стійним шляхом, майже нічого не знаючи про зарубіжні педагогічні розробки, збагачували свої «методичні скарбнички» новаторськими знахідкамию. Зважаючи на умови, що відрізня­лися від умов Заходу, основну увагу вони зо­середили насамперед на уроці, розробляючи не педагогічну технологію взагалі, а створюю­чи саме нову технологію уроку. Так з'явились уроки-дистути, уроки-круглі столи, уроки у формі літературно-художнього салону тощо.

         Нове пробудження інтересу до нетрадицій­них уроків як форми інноваційної діяльності вчителів та учнів почалося в кінці 80 — на по­чатку 90-х років. Це пояснювалось цілою низ­кою причин і в першу чергу — бажанням педагогів-новаторів в умовах кризи системи освіти підвищити якість навчального процесу за ра­хунок вдосконалення традиційного уроку та впровадження нових форм організації навчан­ня.

        Сучасна школа характеризується активним пошуком нових форм навчальних занять. Існує дві тенденції: поєднання різних форм навчан­ня в певну нову єдність («урок-диспут», «урок-лекція», «урок-семінар», «урок-екскурсія») та нестандартні  (інноваційні) уроки. Більш цікавими для теорії і практики на­вчання є нестандартні уроки. Педагогічна сут­ність таких уроків полягає в такому структуруванні змісту і форми, які б викликали інтерес в учнів і сприяли б їхньому розвитку і вихован­ню. Класифікація нестандартних уроків ще ос­таточно не склалась. До нестандартних уроків відносяться інтегровані уроки, а також уроки з різновіковим складом учнів.

        Нестандартний урок — це урок, що має не­традиційну структуру залежно від мети, завдань, методів, які застосовуються вчителем. Найпо­ширенішими видами нетрадиційних уроків є : уроки — прес-конференції, уроки — аукціони, уроки — занурення, уроки — змагання, уроки типу КВК, уроки — консультації, комп'ютерні уроки, театралізовані уроки, уроки з груповими формами роботи, уроки взаємного навчання учнів, уроки творчості, уроки, які ведуть учні, уроки заліки, уроки — сумніви, уроки — творчі звіти, уроки — формули, уроки — конкурси, уроки -фантазії, уроки пошуку істини, уроки — концер­ти, уроки —діалоги, уроки — рольові ігри, уроки - екскурсії, інтегральні уроки.

        Нестандартні уроки більше подобаються учням, ніж буденні навчальні заняття. У них незвичайний задум, організація, методика про­ведення. Тому багато педагогів бачать у них прогрес педагогічної думки, правильний крок у напрямку демократизації школи. З іншого боку — перетворювати нестандартні уроки в головну форму роботи, вводити їх у систему недоцільно через відсутність серйозної пізна­вальної праці, невисокої результативності, ве­ликої втрати часу. Особливість

3

нестандартних уроків полягає у такому структуруванні змісту і форми, яке викликало б інтерес в учнів, спри­яло їх оптимальному розвитку і вихованню, формуванню ключових компетенцій, необхідних сучасній людині.

      Отже, на відміну від звичайних уроків, метою яких є оволодіння знаннями, вміннями та навичками, нестандартний урок найбільш повно враховує вікові особливості, інтереси, нахили, здібності кожного учня. У ньому поєдналися елементи традиційних уроків – сприймання нового матеріалу, засвоєння, осмислення, узагальнення – але у незвичайних формах.

        Саме такі уроки містять в собі елементи майбутніх технологій, які при групуванні їх у певну систему, що ґрунтується на глибокому знанні потреб, інтересів та здібностей учнів, можуть стати дійсно інноваційним.

        Попри зростаючу популярність нетрадиційних форм уроку, дидакти вважають, що вони не можуть замінити традиційну форму і надмірне застосування їх у навчальному процесі «може дати зворотній результат» [          ]. Це пояс­нюється різним потенціалом кожної із форм в реалізації цілей навчання і тим, що кожна із них має сильні і слабкі сторони

ІІ. Основна частина.

        Нетрадиційний урок за багатьма парамет­рами не схожий на традиційний. Однією з його особливостей є гнучкість структурної побудо­ви. Структура інтегрованого уроку, уроку-змагання, уроку-аукціону, уроку-гри, уроку-дискусії, як і будь-якого іншого нетрадиційного уроку, не повторює структуру один одного, а тим більше традиційного (комбінованого) уроку. Адже саме стандартизовану, перетворену на канон чотирьохкомпонентну структуру тради­ційного уроку дослідники та вчителі вважають найсерйознішим недоліком цього типу уроку, що сковує ініціативу вчителя, не дає йому мож­ливості використовувати різноманітні форми і методи навчання. Вихід за жорсткі рамки по­будови уроку дає можливість вчителю урізно­манітнювати методику і техніку проведення уроку, дозволяє в залежності від дидактичної мети, специфіки навчального предмету, змісту навчання, рівня навченості, потреб та інтересів учнів будувати урок.

       На нестандартному уроці вчитель стає координатором, його завдан-ня полягає в стимулюванні розвитку творчого потенціалу учнів. Діагностика результатів на­вчального процесу на традиційних уроках здійснюється за кількісною шкалою, в той час, як нетрадиційні форми уроку дають можливість реалізувати якісний підхід до оцінки досягнень.

      Спираючись на структуру традиційних та нетрадиційних форм уроку, запропоновану Г.Селевко, російська дослідниця О.Трофімова дає таке визначення нетрадиційним формам уроку: нетрадиційні форми уроку — це інте­рактивні форми уроку, які характеризуються суб'єкт-суб'єктною позицією в системі учитель-учень, різноманітністю видів діяльності суб'єктів (ігрова, дискусійно-оцінювальна, реф­лексивна), які базуються на активних методах навчання (проблемному, дослідницькому, «методі прямого доступу») [----, С.35]

2.Урок – історична вікторина

     Історична вікторина як урок-гра допома­гає учням у процесі навчання викликає поглиблений інтерес до історичних подій і явищ, на яких учитель, ставлячи запитання, зупиняє увагу. Позитивна якість цього виду заняття по­лягає в тому, що дає змогу вчителеві розкрити матеріал, який вивчається, у формі, що надовго запам 'ятовується.

    Уроки-історичні вікторини вимагають від учня володіти чималими фактичними і теоре­тичними знаннями з історії (поняттями, їх оз­наками, закономірностями, датами, іменами), а також практичними вміннями (порівняннями, класифікацією тощо).

       Інколи у вікторині можуть використовувати­ся запитання-тести. У них даються відповіді у двох-трьох варіантах, з яких учень має вибра­ти один. Однак більш поширені і доцільні ті запитання, що потребують конструювання відповіді.

     Суть уроку—історичної вікторини зводиться до того, щоб визначити з великої кількості учас­ників переможця у відповідях на низку (серію) запитань з історії.

       Як правило, урок—історичну вікторину про­водять на якусь одну, досить широку і доступну тему. Про це в спеціальному оголошенні заздалегідь повідомляють усіх учнів школи. До теми додається список літератури, прочитавши яку учень зможе вважати себе підготовленим до участі в цьому своєрідному змаганні, також зазначається, коли відбудеться урок-вікторина.

         Іноді оголошують не тільки тему, а й конкретні запитання. Це роблять на перших порах здебільшого для учнів молодших класів Відповіді можуть бути подані безпосереднє під час проведення вікторини, у спеціальних конвертах.

          Для проведення усної вікторини, а також для розгляду письмових відповідей заздалегідь створюється журі з учителя і трьох-чотирьох  найбільш підготовлених учнів. Склад їх наперед оголошувати не обов'язково.

          Члени журі (учні) є й авторами запитань, вони ж дають і відповіді на них. Після цього зошит передається учителеві. В ньому з лівого боку записані запитання, а з правого — відповіді,  які учитель оцінює за встановленою ним системою. Оцінка вчителя відіграє подвійну роль: це і оцінка авторам, і ознака складності запитання для майбутніх учасників вікторини. Якщо вчитель виявив, що відповідь не повна, то до­повнює її сам. Невдало сконструйоване запи­тання він теж підправляє. Бувають випадки, коли на одне запитання можна дати різні відповіді. У такому разі й оцінки будуть різні: за повнішу відповідь — вища, за поверхову — нижча.

       У ході уроку — вікторини краще, коли запи­тання ставить учитель, проте з часом це зможе робити і досвідчений учень. Запитання бува­ють

6

різні. Одні потребують для відповіді кількох слів, інші — набагато складніші. Після  першої ж  відповіді підносити руки заборонено.

      Поки заслуховується одна-дві відповіді, член журі швидко переписує підняті номерки і про­ти відповідних прізвищ учнів робить позначки Підійшовши до вчителя, він запитує про бал і зразу ж виставляє його. Так триває до кінця уроку—історичної вікторини.

      Коли всі запитання вичерпано, журі за кілька хвилин виявляє одного або кількох пе­реможців (або команду переможця). Пере­можців відзначають високими балами.

        Якщо трапилося так, що на якесь запитання ніхто з учнів не зміг дати правильної відповіді, то відповідають учні — вболівальники коман­ди.

        Другий спосіб проведення вікторини поля­гає в тому, щоб на заздалегідь оголошені за­питання одержати (зібрати) письмові відповіді, оцінити їх і також визначити переможця.

        Третій метод полягає в тому, щоб поставити небагато запитань, але таких, які дали б змогу дати учневі, після відповідної підготовки, досить розгорнуту відповідь. Під час відповіді він може користуватися планом, його можуть доповню­вати інші учні. Перемагає той, чиї відповіді журі вікторини визнає найкращими і найповніши­ми.

          Практика показує, що за умови вмілої орга­нізації і правильного визначення переможця, вікторина — дійовий засіб підвищення знань учнів з історії.

           Змістовна вікторина допомагає школярам у розширенні загального кругозору, розвиває в них інтерес до знань. Вона дає змогу вчите­леві подати складний історичний матеріал у такій формі, що він легко сприймається і на­довго запам'ятовується.

           Кожна вікторина у своєрідному жанрі за­гадки і розгадки має нести певне смислове навантаження, допомагати учням засвоювати історичні терміни, назви, імена, поняття. Істо­рична вікторина не може бути тільки розва­гою, вона повинна збагачувати знання, всебічно розвивати школяра, його здібності.

          Вчитель повинен досконало володіти мето­дами історичної гри, допомагати і підтримува­ти учнів, коли в них вона не виходить. Проведення уроку—історичної вікторини потребує чи­мало знань. У початковий період учитель — і головний організатор творчо-пізнавальної діяльності учнів, і активний учасник самої вікто­рини.

         Підготовка до історичної вікторини вимагає ретельної підготовки, оскільки значна частина ребусів, кросвордів тощо переноситься на ве­ликі аркуші цупкого паперу, малюється фар­бами, щоб їх можна було бачити із задніх рядів класу, або виготовляється шляхом обробки матеріалів електронними та комп'ютерними машинами.

           Умовно вікторини можна поділити на кілька видів:

а) хронологічні, мета яких— допомог­ти учням у запам'ятовуванні історичних дат; б) картографічні — хороший засіб засвоєн­ня ходу

7

певної історичної події за допомогою карти; в) на вивчення імен та характерис­тик історичних діячів; г) на запам'ятову­вання певних історичних подій, деталей істо­ричних картин.

             Підготовчий період при організації уроку історичної вікторини має неабияке значення. Від нього найчастіше залежать наслідки цієї форми роботи.

          Урок—історична вікторина, заснований на історичному матеріалі, дає змогу закріплюва­ти не тільки програмний матеріал, але й вихо­дити далеко за його межі. Головне, до чого слід прагнути вчителю,— це те, щоб вікторина не тільки викликала інтерес учнів, була зрозу­мілою, але й постійно підживлювала цей інте­рес у ході гри, сприяла його зростанню.

        Серед найпоширеніших завдань для істо­ричних вікторин назвемо наступні.

         Шарада — досить проста загадка. Прак­тично є змога скласти ігротеку з шарад про більшість діячів минулого. Робити це краще у віршованій формі.

         Порівняно складнішими є ребуси, крос­ворди, чайнворди.

        Ребус — це загадка, в якій слова передані у вигляді малюнків, цифр, фігур, букв тощо. Складаючи фразу, вислів чи історичний термін, учні мають раніше, ніж перетворити потрібне речення в ребус, розбити його на окремі сло­ва, а слова — на склади і підібрати відповідні назви малюнків. Якщо в його назві є зайва буква, з відповідного боку ставиться кома, а коли треба створити якесь слово і необхідно вики­нути букву з середини слова — її пишуть над малюнком і закреслюють. Коли ж слід додати певну букву — її пишуть над малюнком. Якщо у реченні зустрічаються склади «до», «ре», «мі» тощо, то їх частіше зображають нотним зна­ком. Вживаються й інші способи шифрування речення. Складнішим вважається ребус, в якому речення передається за мінімальної кількості зображень. Часто в основу ребуса кладуться цитати, афоризми, уривки віршів тощо. Складений ребус переносять на великий ар­куш паперу — і посібник для вечора готовий. Його вивішують перед початком гри, і змаган­ня починається. На десять ребусів треба дати десять чітких відповідей. Не кожному учневі це вдається швидко зробити.

          Кросворди, чайнворди, криптограми — також види головоломок. Вчителю треба са­мому вміти їх розгадувати і складати, а також навчити це робити учнів.

         Різними можуть бути правила вікторин, не­однакова ступінь їх складності, але кожна з них викликає в учнів інтерес, бажання поглибити знання.

 3. Урок-суд

     Уроки з використанням гри є інноваційним видом навчально-пізнавальної діяльності із засто­суванням активних методів на­вчання. Саме під час проведення таких занять моделюється певна ситуація минулого або сьогоден­ня, «оживають» і знову стають «реальними» діячі минулого. Од­ним із видів інноваційних на­вчальних занять, що практику­ються сьогодні в старшій школі, є урок-суд історії.

           Урок-суд, на думку провідних учених-методистів, належить до ретроспективних ігор (їх іще виз­начають як сюжетно-рольові чи інтерактивні ігри), що безпосе­редньо впливають на емоційно-вольову сферу учня).

        Дидактичною особливістю уроку-суду є те, що водночас із процесом закріплення вивченого матеріалу учні ознайомлюються з основними елементами судово­го процесу.

          В центрі такого уроку — роз­гляд справи, присвячений істо­ричній події, персоналії, які нео­днозначне оцінюються в істо­ричній науці. При цьому наголо­шуємо, що дотримання процесу­альних норм на такому уроці не є обов'язковим і необхідним. Важ­ливо зберегти зовнішню форму судового процесу, основну ж ува­гу необхідно приділити розв'я­занню освітніх, розвивальних та виховних завдань уроку історії. На нашу думку, такі уроки слід кла­сифікувати як уроки формування умінь та навичок.

       Проведення такого уроку пе­редбачає обов'язковість підготов­чого етапу, що організовується заздалегідь (за два—три тижні).

      Завдання підготовчого етапу

Ø За 2—3 тижні вчитель по­відомляє тему уроку та форму його проведення.

Ø Розподіляються ролі: про­курора, свідків обвинувачення, адвоката та свідків захисту, присяжних, головуючого — судді, секретаря суду, журналістів, глядачів, з урахуванням інте­лектуальних здібностей учнів та їхніх бажань і дотриманням головного принципу — добро­вільності.

Ø Визначаються їхні функції.

Ø Учитель разом з учнями об­говорює правила гри та визначає регламент.

Ø Готується відповідна атри­бутика.

Ø Пропонується додаткова література для читання.

Ø Організовується ознайом­лення учнів з пам'ятками для учасників судового процесу.

Ø Обговорюються виступи учасників судового процесу.

Ø Узгоджуються питання для обговорення.

      Ролі прокурора та адвоката є досить відповідальними, і тому слід призначити на них найкра­ще підготовлених учнів. Враху­вання бажань учнів не повинно перетворитись на анархію та без­контрольність. Роль

9

головуючо­го може виконувати сам учитель або найкраще підготовлений учень.

       Тема уроку-суду має бути по­ставлена як проблема для обго­ворення.

       Виступи прокурора та адвока­та мають містити певну процесу­альну термінологію і виконувати освітнє завдання: розкрити ос­новні положення уроку та сфор­мулювати позиції обвинувачення і аргументи захисту. В основі ви­ступів повинні лежати лише дос­товірні та перевірені історичні факти.

      У ході підготовки до пропоно­ваного виду заняття учні повинні опрацювати додаткову літературу, відібрати необхідний матеріал, який повно висвітлював і аргу­ментував би позиції обвинувачен­ня чи захисту. Свідки на такий урок мають підготувати додатко­вий інформативний матеріал, що має доповнити виступи прокуро­ра чи адвоката.

      Журналісти мають підготува­ти серію запитань до сторін су­дового процесу, які деталізували б певні факти або пояснювали певні події.

      Присяжні готуються до уза­гальнення, яке показало б їхнє особисте ставлення до проблеми, що обговорюється.

      До організації уроку-суду до­цільно залучити весь клас і роз­поділити ролі не індивідуально, а по робочих групах. Кожен член групи має виконати певні завдан­ня або на підготовчому етапі, або під час уроку-суду, або в ході ви­конання домашнього завдання.

      На підготовчому етапі важ­лива роль належить учителю, який має виступити організато­ром уроку-гри, її режисером, спостережливим та доброзичли­вим критиком, науковим кон­сультантом, актором-дублером, щирим співучасником. Тому вчитель повинен контролювати ситуацію в робочих групах, пе­ревіряти ступінь підготовле­ності, пояснювати і консульту­вати, коригувати пізнавальні зав­дання та запитання. Необхідно, щоб на цьому етапу учням було створено умови для творчості. Важливо, щоб підготовка не пе­ретворилась на просте зазубрю­вання ролей, які були підготов­лені самим учителем, урок не вилився у декламування, а учні не виступали простими репродуктами вчительських текстів, замість того, щоб бути співав­торами цього дійства.

       Правильно організована діяльність учителя на підготовчо­му етапі допоможе учням пра­вильно розставити акценти, доц­ільно відібрати необхідний для уроку матеріал.

        Проводити урок—суд історії варто на спареному уроці.

Основний етап уроку-суду та­кож складається з низки етапів.

       Урок починається зі вступно­го слова головуючого. У своєму слові суддя може охарактеризува­ти в загальну історичну ситуацію, окреслити основні питання, які будуть обговорені під час слухан­ня, ознайомити учасників з рег­ламентом та порядком ведення процесу.

        Другим етапом будуть висту­пи прокурора й адвоката. У своє­му виступі прокурор повинен ви­класти положення обвинувачен­ня, які він

                                                                                                                              10

має довести в ході слу­хань; адвокат оголошує про свої наміри спростувати або довести протилежне щодо обвинувачень прокурора.

       Третім етапом може стати слу­хання свідків або проведення пе­рехресного допиту обвинуваче­ного.

        Наступним етапом є виступи присяжних. Виступи присяжних можуть мати емоційний характер з висловлюванням власного по­гляду. Важливо, щоб свої погля­ди присяжні аргументували. Та­кож вони можуть скласти неве­ликі рецензії на виступи проку­рора та свідків обвинувачення чи адвоката та його свідків, вказав­ши на прорахунки або неправиль­но чи неповно висвітлені факти.

           Передостанній етап — це ви­голошення суддею вердикту. Слід наголосити, що це має бути об­'єктивне судження, яке не тільки висвітлювало б особисту позицію головуючого, а й являло б собою аргументований погляд на про­блему та ті оцінки питання, які існують у сучасній історичній науці і обговорювались у ході су­дового засідання.

           Останнім етапом може бути участь журналістів, які ставлять серію запитань до учасників про­цесу. Питання не можуть бути пов'язані з оцінюванням роботи учасників уроку-суду, а також не можуть мати форми рецензії на дії учасників гри.

        Підсумковий етап в організації та проведенні уроку-суду перед­бачає постановку домашнього завдання (наприклад, написати звіти-репортажі «Із залу засі­дань...» або скласти інтерв'ю з учасниками процесу). На цьому етапі вчитель має також підбити підсумки організації та проведен­ня уроку, оцінити досягнення учнів, указати на недоліки, відзначити кращих. Важливим вважаємо, щоб у обговоренні взяли участь і самі учні, висло­вивши свої враження від органі­зації та проведення такого уро­ку, побажання щодо виправлен­ня недоліків. При цьому слід заз­начити, що оцінки повинні мати стимулюючий характер і відповідати високому рівню оцінювання і досягнень учнів.

     4.Урок-диспут

      Сучасний вчитель історії України практично на кожному уроці, особливо у старших класах загальноосвітньої школи, ви­користовує елементи дискусії. Саме урок з ви­користанням дискусії забезпечує можливість ознайомити учнів з різними поглядами та оц­інками щодо подій та персоналій, які існують в історичній науці, ініціює всебічний аналіз ви­несеної для обговорення проблеми, формує уміння аргументовано висловлювати свій по­гляд на проблему, навчає правилам ведення дискусії, виховує толерантне ставлення до дум­ки іншого, критичне історичне мислення.

       У педагогічній науці уроки-дискусії поділя­ють на декілька груп та підгруп в залежності від принципів їх організації та цільових завдань, які вони мають вирішувати.

        До першого типу належать регламенто­вані або структуровані уроки-дискусії. Особливістю таких уроків є чітка визначеність плану, структури і регламенту обговорення. На обговорення малим групам пропонується кон­кретизована проблема або проблемне запи­тання, яке є частиною загальною проблеми, яку необхідно буде вирішити.

        До другого типу належать уроки-дискусії ігрового моделювання. Особливістю такого виду заняття є те, що учням задаються певні соціальні або політичні чи наукові ролі. І вихо­дячи з заданої ролі, учні вирішують поставлену проблему. Така організація уроку дискусії забезпечує можливість застосувати метод «за­нурювання у часі», урізноманітнює пізнавальну діяльність учнів. Одна частина учнів з позиції очевидця оцінює події та історичні персоналії, інша — пропонує сучасні оцінки. Поєднання оцінок минулого з сучасними і складає особ­ливість такого роду дискусій.

       До третього типу відносять проектні уроки-дискусії. Методичним змістом такого уроку є можливість учневі запропонувати можливі гіпо­тези розв'язання поставленої проблеми. Кож­на група готує свій варіант розв'язання про­блеми, і вони обговорюються у ході дискусії.

        Уроки-дискусії також класифікують за фор­мою організації та проведення. Виділяють такі уроки-дискусії за формою, як урок-гра «істо­ричні дебати», уроки — «круглий стіл», — урок-засідання експертних груп, урок-симпозіум, урок-гра «Що? Де? Коли?», урок — інтелекту­альний турнір, урок «мозковий штурм», урок - «суд історії», — урок-диспут, — урок-мітинг тощо.

         Особливо ефективними вважаємо уроки-дискусії на основі організації творчої колек­тивної справи та організації групової роботи. До таких видів занять і належать уроки — «істо­ричні дебати».

          Важлива роль в організації таких уроків - дискусій належить правильній організації та підготовці у проведенні уроку. Цю функцію має виконувати вчитель історії. При підготовці уро­ку вчитель має ознайомити

                                                                                                                              12

учнів з правилами проведення уроку «історичні дебати», встанов­лює регламент щодо організації дискусії.

        Ефективність самого у року-дискусії залежить від організації порядку у класі, конструктивно­го формулювання проблеми, яка виноситься на обговорення. Вчитель також пропонує додат­кову літературу для опрацювання до уроку, пе­релік можливих запитань для обговорення. У ході самого уроку вчитель може з метою акти­візації дискусії поставити додаткові запитання, підтримує учасників дискусії, підключає до ак­тивної участі пасивних учнів.

         У ході уроку-дискусії вчитель практично не говорить, а лише пояснює судження учнів, їх аргументованість, у тактовній, ненав'язливій формі робить резюме. Педагог має уміло вга­мовувати досить палку дискусію.

         На останньому етапі саме вчителю також належить роль підсумувати висловлені суджен­ня та робити висновки.

5. Інтегровані уроки

          Інтегровані уроки дозволяють глибше опанувати тему, яку вивчаємо, їхньою перевагою е те, що вони демонструють зв'язки історії з іншим науковим за­стосуванням знань у житті людини, прояв їх у повсякденному житті, у ході різних суспільних процесів. Адже на такому уроці кожен учитель-предметник намагається подати суть того, що вивчається, зі своєї, специфічної для кожного предмета, точки зору.

      Не останню роль відіграє й оригінальність самої форми проведення уроків. Учнів відразу ж зацікавлює присутність кількох учителів на уроці. Дитяча психологія краще сприймає короткочасні повідомлення, відмінні за формою викладу та джерелом подачі. Особливість спілкування з дітьми кожного ок­ремого вчителя перетворює урок на евристичну бесіду з глибоким та деталь­ним поясненням незрозумілих понять.

Інтегровані уроки за змістом поділяються на три категорії:

а) вступні - до вивчення певного розділу;

б) вивчення нового матеріалу;

в) підсумкові.

     На вступних уроках учням в описовій формі подається загальна картина тих явищ, які будуть вивчатися. Цей урок спарений. На ньому працюють кілька вчителів. Наприклад, учитель географії характеризує географічне по­ложення, природні компоненти. Вчитель історії - зародження держави, за­няття людей. Вчитель малювання - історичні джерела: картини, архітектурні пам'ятки. Дається загальна картина, ставляться проблемні питання, основні запитання до цілої теми. Це збуджує інтерес учнів. Набуті спільно знання застосовуються на практиці.

        Після вивчення певного розділу або теми, коли учні мають ґрунтовні знання даного матеріалу, проводяться підсумкові інтегровані уроки. На них, використо­вуючи вже відоме учням, пояснюється велика кількість нових фактів, різнома­нітних процесів, розкриваються перспективи одержання знань з даного розділу.

З особливо великою віддачею проходять уроки в кабінетах, де створені мак­симальні умови для засвоєння нового матеріалу. Це кабінети біології, фізики, математики, музики. Наявність різноманітних макетів, унаочнень, інструментів, яких немає в кабінеті історії, допоможе учням краще сприйняти та зрозуміти навчальний матеріал.

       Серед різних форм проведення інтегрованих уроків найбільш зручною є бесіда. Вона може відбуватися між учителями, які розглядають певну пробле­му чи явище з різних позицій, поступово з'ясовують суть і закономірності. Учні мимоволі стають учасниками бесіди: наводять нові факти з життя, запи­тують про незрозуміле, іноді допомагають у розв'язанні проблеми. У вигляді діалогу розглядається значна кількість прикладів. Кожен учитель розкриває певну частину теми. Розпочинається дискусія, в ході якої знаходять істину. Тут роблять припущення і обґрунтовують свої думки не лише вчителі, але й учні. І нічого, що деякі з

14

них бувають надто фантастичні за змістом. Це творчість знаходження істини в дискусії. Потім розглядаються і обговорю­ються різні питання і проблеми, що дозволяють людині пізнати Всесвіт.

      Інтегровані уроки, які проводять у відповідних кабінетах, дають можливість учням більш глибоко зрозуміти практичне застосування вивченого.

      Використання інтегрованих уроків приносить користь не лише учням, а й самому вчителеві. Спілкуючись з колегами, відкриваєш нові факти, іноді більш глибоко задумуєшся над явищами, на які раніше майже не звертав уваги.

       Участь у підготовці та проведенні таких уроків з колегами збільшує багаж знань, дає можливість відчути інтеграцію між науками, жодна з яких не може існувати відокремлено від інших, від самого життя.

       Процес інтеграції знань відображає загальну закономірність процесу пізнан­ня, який не обмежується лише природничими процесами.

Науково-технічний прогрес, прискорюючи розвиток науки, сприяє цьому про­цесові, виступає в ролі потужного "інтегрованого фактора" прикладних наук. На всіх рівнях науки, техніки, народногосподарського механізму існують гли­бокі взаємозв'язки: всі галузі органічно пов'язані між собою, а НТР розвиває і ускладнює цей процес.

      Концепція міжпредметних зв'язків навколо узагальнювальних навчальних проблем сприяє успішному їх розв'язанню, цілеспрямованому розвитку еколо­гічних понять, комплексному висвітленню різних аспектів. Включення учнів в активну пізнавальну діяльність при вирішенні проблемних питань формує їхні переконання.

7. Урок-семінар

       Семінар проводиться після кількох (2-4) уроків-лекцій. Завдання семінару:

- Перевірити якість засвоєння вивченого матеріалу.

- Розвивати вміння самостійно працювати з підручником та додатковою
літературою, виявляти інтелектуальні здібності учнів, спрямувати        навчання на практичне застосування знань.

-Навчити учнів застосовувати знання, набуті на практиці, для аналізу
різних процесів.

         Для цього на семінарі використовують різні форми навчання. Одним з ефективних прийомів, що активізує пізнавальну діяльність, є дис­кусія, її основне завдання - сформувати правильний погляд при розв'язанні будь-якої проблеми.

       Пропонуємо кілька питань до теми "Відродження незалежної України".

1. Чим була зумовлена спроба перебудови в СРСР і яка роль у ній України?

2. Чому не вдалося перебудувати СРСР на засадах рівноправної федерації чи конфедерації? Яку позицію займала Україна стосовно цього питання?      

     Дискусія якісна тоді, коли учні добре підготовлені, мають опорні знання. Предмет дискусії та її план учитель продумує заздалегідь. Вона може бути побудована на основі двох положень, з яких треба вибрати і довести правиль­не, або одного визначення чи тези, яку потрібно відкинути чи довести її пра­вильність.

         Не менш важливою є підготовка до написання і обговорення рефератів. Тематика рефератів повинна відображати основні питання теми, доповнюва­ти їх або поглиблювати. Підготовка реферату - це робота з документами, додатковою літературою. При підготовці до написання рефератів необхідно враховувати індивідуальні особливості учнів: їхні інтереси, нахили, можли­вості, проблеми, що їх турбують. Літературу рекомендує вчитель. При підго­товці реферату учні повинні читати додаткову літературу.

      Існують вимоги щодо написання реферату:

а) скласти план викладу;

б) підібрати матеріал для висвітлення питань;

в) прочитати відповідні матеріали;

г) проаналізувати прочитане;
ґ) коротко записати.

          Завдання семінару - підготувати учнів до самоосвіти, виробити в них уміння і навички самостійної роботи.

          Шкільний семінар - це форма колективної самостійної роботи учнів на уроці, яка дає змогу поглибити вивчений матеріал.

Готують учнів заздалегідь. Учитель надає допомогу: розподіляє повідом­лення між учнями, допомагає скласти план виступу, слідкує за самостійною роботою учнів, консультує їх.

     Головна умова семінару - допомогти учням підготувати відповіді на всі питання.

      Виступ повинен мати розгорнутий характер, що свідчить про розуміння питання.

      Обговорення намічених питань повинно проводитись у вигляді дискусії, в ході якої вдосконалюється вміння аргументувати свої висновки, що сприяє переходу знань у переконання.

Починати проведення семінарів бажано з 8₇го класу.

Семінари можуть бути різними за навчальною метою, за джерелом набут­тя знань, методичних прийомів проведення.

Орієнтовний план

Завдання семінару.

Завдання і теми повідомлень для учнів на семінарі.

Основні методи і прийоми проведення.

Семінар починається вступним словом вчителя, що висвітлює завдання семінару. Разом з тим учитель ставить перед учнями проблему.

Основний час відводиться на обговорення результатів домашньої роботи учнів.

Наступний етап - повідомлення учнів, в ході яких відбувається обгово­рення, дискусія.

Заключний етап - підведення підсумків роботи. Він включає в себе уза­гальнення матеріалу, формування вміння робити висновки.

Основний метод семінару - бесіда, в ході якої обговорюються повідомлен­ня учнів, аналізуються схеми, таблиці, ілюстрації, інформація з періодичної преси і додаткової літератури.

      У 9-10-х класах можна проводити семінари за іншою методикою. На по­чатку навчального року кожному учневі дається завдання збирати матеріал із преси про будь-яку зарубіжну країну. Звичайно, повідомлення про одну країну готують два учні. Вони з ними виступають, коли вивчають відповідну тему. А матеріал складають у папки і зберігають. Там само інформація з газет, журналів, цікаві повідомлення. Вчитель контролює роботу, періодично переглядаючи матеріал, і виставляє бали за ведення папок.

На традиційному уроці вчитель пропонує використати матеріал папок. Тут же опрацьовується "План рецензії для відповіді".

Повнота і правильність відповіді.

Послідовність, логічність викладу.

Наявність доказів, прикладів.

Правильність використання карт, таблиць, ілюстрацій.

Використання додаткового матеріалу, книг, радіо- і телепередач.

Загальний висновок.

 Уміння рецензувати формує здатність аналізувати надану інформацію, підхо­дити до неї критично, вільно брати участь в обговоренні. Важливо пробудити в учнів бажання висловити свою думку.

       Урок можна провести так: матеріал учні готують самостійно за зазда­легідь складеним планом. Можливі два варіанти такого уроку:

     I варіант: учні вдома готують відповіді на питання за планом. На уроці проходить опитування. Кожний учень готує весь розділ теми, а одне питання готує для виступу.

     II варіант: додому дається завдання прочитати відповідний текст і закон­спектувати його. Троє учнів готують доповідь, відповідаючи на питання (до 10-15 хвилин). У доповіді використовується і додаткова література.

      Далі йде обговорення, на яке затрачається 10 хвилин, і ще 10 хвилин на повторення та закріплення.

       Такі уроки проводять, закінчивши вивчення теми, розділу. Учням зазда­легідь роздають питання для семінарського заняття.

        Після того, як будуть заслухані вичерпні відповіді на поставлені питання семінару, вчитель підводить підсумки уроку і націлює учнів на підготовку до уроку-заліку з даної теми.

8.Урок-практикум

       Він забезпечує проведення практичних робіт з використанням різних дже­рел інформації. На практикумі вдосконалюються спеціальні та загально-навчальні вміння і навички, здійснюється застосування знань у нових ситуаціях. Учні розширюють свої уявлення про вивчені явища і процеси, встановлюють причинно-наслідкові зв'язки. На таких заняттях відсутня чітка регламентація навчальної діяльності, існує великий простір для прояву ініціативи і твор­чості. Учні вчаться планувати свою роботу, здійснювати самоконтроль. Це спонукає до розвитку пізнавального інтересу до предмета, розширює їхній сві­тогляд. На практикумі учні виконують значно більше завдань, ніж на традицій­ному уроці.

        Для організації самостійної роботи для практикуму бажано розробити спеціальні навчальні матеріали. Їх повинен отримати кожен учень. Школярі ознайомлюються зі змістом за­няття, переліком інформації з історії, необхідної в процесі самостійної роботи. У матеріалах можуть бути використані статистичні таблиці, графіки, діаграми, схеми, фрагменти з науково-популярної літератури, картосхеми. Різний і спектр завдань за змістом, формою, рівнем складності, самостійністю виконання.

Зростає актуальність роботи із зошитом з друкованою основою і забезпе­чення ним кожного учня.

9. Урок-залік

       Такі уроки допоможуть учителеві зрозуміти і розкрити індивідуальні здібності учнів, які, в свою чергу, покажуть начитаність, ерудицію. Підготовку до таких уроків треба починати вже з 5-го класу. А в наступних класах необх­ідно вдосконалювати вміння і навички читання серйозного тексту, роботи з картою; зіставляти та аналізувати прочитане; працювати з каталогами, довід­никами. Без цих умінь провести такий урок неможливо.

         Перш, ніж планувати такі уроки, треба визначити, що ми ставимо собі за мету. Про залік повідомляємо учнів за три тижні. Треба вказати, з яких тем і розділів він буде проводитися, які питання потрібно опрацювати.

        Залік допомагає перевірити знання учнів, вміння працювати з літературою і виконувати практичні завдання. Залік проводять лише на уроці. Учні мають бути готові працювати за 4 пунктами:

1.Знати матеріал залікової теми.

2.Уміти працювати з документами, додатковою літературою.

3.Уміти працювати з картами (у т. ч. контурною).

4.Уміти виконувати графічні роботи, аналізувати історичні факти.
       До заліку на кожного учня готують залікові картки.

До 4 пункту пропонуються завдання двох типів. Наприклад:

Побудуйте графіки, діаграми, сформулюйте висновки.

Проаналізуйте статистичні дані та зіставте їх. (Користуються додатковою літературою, пресою.)
       До 3 пункту можна дати такі завдання. Наприклад:

- Нанесіть на контурну карту об'єкти по пам'яті.

- Покажіть їх на карті.

        Підготовка завдань до 2 пункту вимагає значно більшої затрати часу. Підби­раючи завдання та питання, потрібно так сформулювати їх, щоб робота була перш за все навчальною, а лише потім перевірною.

Завдання формулюють так:

- У матеріалах документів знайдіть відповідні визначення, дані.

- У документах знайдіть відповідні історичні дані.

- Знайдіть відповідну інформацію у художній літературі.

- Знайдіть відповідну інформацію у книгах (підручниках, посібниках) .

        При підготовці завдань до цього пункту в учнів з'являється можливість творчо проявити свою індивідуальність.

Завдання до 1 пункту можна скласти на основі тексту підручника, планів уроку і т. д. Головне - вони повинні бути конкретними, висвітленими або при поясненні вчителя або в тексті підручника. Наприклад:

Назвіть основні положення, причини.

Проаналізуйте відносини між країнами.

Наведіть приклади.

Розкажіть про боротьбу і суперечки.

Кожна картка повинна мати свій індекс. На повторювально-узагальнювальних уроках за програмою проводять залік. На першому уроці перевіряють знання і вміння учнів-консультантів (їх восьмеро). Вони беруть картки, готують питання і відповідають. Учні складають короткий конспект відповідей і оцінюють їх.

     На наступному уроці працюють усі учні за чотирма пунктами. Відповіді перевіряють консультанти. На дошці та стінах висять карти, схеми. Учням надається можливість вибору першого пункту і почерговості відповіді.

     Робота проходить у швидкому темпі: за урок опитані всі учні. Вони від­дають учителеві залікові картки, і він виставляє бали.

Проводити залік можна різними способами:

Екзаменаторами стають вільні від уроків учителі.

У ролі екзаменаторів виступають більш ерудовані учні, які добре засвої­ли тему.

  У кінці уроку підводять підсумки.

На уроках бажано використати колективний метод навчання. Наприклад, розв'язування завдань з наступною перевіркою. Клас ділять на 6 підгруп, призначають консультанта. Кожна підгрупа одержує різні картки із завдан­нями. Перше завдання розв'язує і пояснює консультант, решту завдань учні виконують самостійно. Консультанти координують і ведуть облік, а учитель слідкує за роботою учнів.

Наприкінці уроку консультант оголошує результати.

10. Уроки-рольові ігри

       На уроці обговорюються ті чи інші проблеми, учні вчаться доводити пра­вильність своєї думки і робити висновки.

         Для першої гри готують кольорові фішки розміром 12x12 см з нанесени­ми на них відповідними історичними термінами.

Потім пропонують учням обрати собі умовну професію історика, економіста і т. ін. А тепер з точки зору обраної професії треба пояснити проблему. (Учні пояснюють.)

       Після відповідей роблять висновок.

       Такі ігри розвивають пізнавальний інтерес, активізують розумову діяльність.

        Наступна гра розвиває спостережливість, вчить робити висновки, зіставляти окремі факти.

       Для гри готують "Лото". На картках розміром 22x22 см наклеюють кар­тинки із зображенням різних подій. Під час гри учні беруть зі столу 1-2 картинки і намагаються визначити, яких подій вони стосуються. Потім учні аргументують свої висновки. Після того, як весь клас погодиться з правильніс­тю відповіді, учень показує на карті ті місця, де відбувалася ця подія.

       Під час гри учні краще засвоюють матеріал, вчаться застосовувати набуті знання у нових ситуаціях.

       Рольова гра вимагає від дітей прийняття конкретних рішень у проблемній ситуації в межах ролі. Кожна гра має чітко розроблений сценарій, головну частину якого необхідно доопрацювати учням. Отже, пошук вирішення проб­леми залишається за учнями. Прикладом можуть бути міжнародні відноси­ни напередодні Першої світової війни.

       Клас ділять на п'ять груп, кожна з яких докладно вивчає зовнішню політику однієї з країн (Німеччини, Англії, Франції, США, Японії). На уроці моделюють ситуацію умовної зустрічі представників цих країн з метою підписання колек­тивного договору про дружбу. Але його підписання повинно здійснюватися, виходячи з історичних реалій часу, не супроводжуватися територіальними по­ступленнями, контрибуціями, тобто тим, що суперечить політиці цих країн.

Результатом гри є висновок учнів про можливість чи неможливість запо­бігання Першій світовій війні.

11. Урок-прес-конференція

      Така форма уроку розвиває активність, пошукові здібності, вміння розкри­вати суть певної проблеми, стисло і коротко висвітлювати її, конкретно відпо­відати на поставлені питання. Вона вчить самостійно здобувати знання.

       Підготовка до такого уроку починається за 10-17 днів.

       Підготовчий етап уроку полягає у тому, що заздалегідь оголошується тема, день і час проведення конференції.

       Потім учитель і учні розподіляють ролі. Визначаються учасники прес-конференції. Решта учнів класу діляться на групи, що представляють ко­респондентів газет і телебачення. Всі учні отримують випереджальні зав­дання з теми.

      Урок починається зі вступного слова вчителя, де він висвітлює історичну обста­новку, що стосується теми, оголошує її, мету і проблему, над якою працюватимуть школярі. Потім учитель представляє учасників конференції.

       Обов'язковим для присутніх на прес-конференції є ведення конспектів, адже у кінці уроку всі матеріали необхідно здати. Потім виступають доповідачі, а кореспонденти дають запитання.

Після виступів слово надається експертам, які рецензують виступи за та­кими показниками:

а) готовність;

б) активність;

в) наявність наочності;

г) реклама;

ґ) політична грамотність.

      Висновок робить один з учнів або вчитель, підсумовуючи вищесказане. Далі йде обговорення проблеми.

Заключним етапом може бути бесіда, складання таблиці.

12. Урок-гра "Що? Де? Коли?"

      Група заздалегідь поділена на три команди, обрано капітанів, роздані домашні завдання, підготовлені номери команд, картки обліку з прізвищами капітанів.

        Для проведення уроків використовують прилади, з якими учні працювали під час вивчення розділу, таблички з формулюваннями для розмітки, кодоскоп, гонг, емблема клубу "Що? Де? Коли?" (Сова - символ мудрості.)

Гра проходить у 6 етапів.

I. Вступне слово вчителя.

II. Розминка. Повторення всіх ключових питань теми, в яких враховують­
ся міжпредметні зв'язки.

       Визначення часу на обдумування запитання і кількості балів за відповідь.
Арбітрів обирають з-поміж учасників гри.

Гра "Що? Де? Коли?"

       Підведення підсумків. Підраховують бали з урахуванням виконаного
домашнього завдання, картки обліку кожної команди заповнюють арбітри.
Капітани команд і вчитель підводять підсумки.

VI. Заключне слово вчителя.

13. Урок-КВК

КВК дуже популярний серед учнів. Такий вид роботи можна використову­вати на повторювально-узагальнювальних уроках.

У процесі підготовки учні вчаться творчо мислити, "добувати" знання, швид­ко знаходити правильну відповідь і подавати її винахідливо. Вчаться уважно вислуховувати і розуміти своїх товаришів, допомагати їм.

Організація і проведення КВК

Результат залежить від правильної організації і підготовки. КВК - це гра, змагання і неможливо збирати команду напередодні змагання. Тому команди' формують за один - два тижні до КВК. Діти обирають капітана і розподіляють обов'язки художника, кореспондента, історика, картографа і т. д. Учитель дає домашнє завдання: повторити параграфи, хронологію, відповісти на питання для узагальнювального повторення теми. Підготувати суперникам кросвор­ди із 5-6 питань і творче завдання-подорож.

Завдання вчителя на підготовчому етапі - залучити всіх учнів, перевірити знання кожного, оцінити їхню діяльність на уроці і при підготовці до нього. Адже мета гри - розвивати потребу в дітей готуватися разом з товаришами, самостійно і допомагати всім членам команди.

   

Для емоційного настрою має значення й обстановка. Можна переставити сто­ли, використати музику, слайди, оформити клас плакатами, газетами, гаслами.

     Урок починає учитель, він же ведучий КВК, він же старший суддя. КВК триває урок (45 хв.) Кожна правильна відповідь оцінюється балами. За по­рушення дисципліни, шум, підказку бали знімаються.

Діти ознайомлені з правилами гри заздалегідь, тому почувають себе впевнено.

Умови конкурсу

      Привітання. Команди складають і готують його заздалегідь. Привітання -це візитна картка команди. Воно у великій мірі сприяє створенню дружньої атмосфери. У привітанні мають бути відображені назва, емблема і гасло ко­манди. Привітання повинно бути пов'язане з темою КВК, із зверненням до команди-суперниці.

      Конкурс-розминка. Вчитель пропонує визначити, що означають цифри, назви, записані на картках. Це конкурс для всіх учасників команд. Темп, в якому прой­де розминка, і визначить темп всієї гри.

      Конкурс-естафета. Кожна команда отримує указку - естафетну паличку. Представники команд по черзі підходять до карти і показують об'єкти, що вивчались. Учні передають один одному указку. Кожен повинен показати будь-який об'єкт на карті. Вчитель робить для себе помітки: за кожну пра­вильну відповідь - 1 бал. Якщо об'єкт був показаний або названий непра­вильно, то бал не зараховується. Але якщо його названо повторно, то за неправильність знімається попередній бал. У підсумку вчитель оголошує кількість балів, одержаних кожною командою.

     Конкурс картографів. На картках або на плівці кодоскопу нанесені конту­ри певних об'єктів, які вчитель пропонує одному-двом членам команди ви­значити і показати на карті.

      Конкурс художників, У художній формі передати певні історичні події.

      Конкурс істориків. Учасники відповідають на питання з історії.

      Конкурс знавців. Усім членам команди вчитель пропонує питання з теми, яку вивчали.

      Конкурс "Історичний бій". Один із членів команди ставить запитання іншій команді, називаючи при цьому прізвище того, хто має відповідати. Якщо про­звучить правильна відповідь, то команда отримує можливість задавати питан­ня. Якщо питання залишиться без відповіді, то учень, який має відповідати, стає умовно "вбитим". Якщо відповість наполовину правильно, то він вва­жається "пораненим". Бій продовжується доти, поки не будуть вичерпані всі питання. У кінці конкурсу вчитель визначає, скільки залишилося "живих" (по 1 балу) і скільки "поранених" (по півбала).

      Конкурс міжнародників. Команди отримують картки із збільшеними кон­турами вивчених країн. Треба назвати їх і показати на карті.

Конкурс капітанів. Учитель дає питання, які потребують додаткових знань з теми.

      Конкурс "Домашнє завдання". Команди зображають будь-яку історичну подію. Суперники повинні відгадати її. Можна виступ зробити музичним, костюмованим, з танцями, піснями, з приготуванням національних страв.

      Конкурс мандрівників. На початку КВК два учасники отримують завдан­ня скласти цікаві історії за заданим маршрутом подорожі. Учасники самі визначають найцікавішу розповідь.

      При підведенні підсумків учитель вказує, що учням вдалося, а на що по­трібно звернути увагу.

      В основному урок КВК - це повторення теми і розділу. Змагання складають­ся з шести конкурсів - етапів.

      Привітання команд. Домашнє завдання.

      Розминка: команди задають одна одній питання, на які члени команди
повинні відповісти.

      Домашнє завдання. Перевірка домашнього завдання.

Члени команд виконують по три завдання.

Завдання капітанам і членам команд,

Заключний етап - підведення підсумків.

Урок-капітал-шоу "Поле чудес"

Готуючись до уроків, учні вчаться складати кросворди і ребуси.

Гру "Поле чудес" можна провести для повторення нового матеріалу, при перевірці домашнього завдання, на повторювально-узагальнювальному уроці. В грі використовують різні слова, поняття, визначення.

Клас ділять на дві-три команди (скільки рядів, парт у класі). Представни­ки кожної з команд почергово називають букви у слові, схованому під клітин­ками. Відгадавши букву, команда одержує бал, а не відгадавши - 0.

У грі використовується вовчок і цупкий папір, на якому намальовано коло. Воно поділене на такі сектори: "Підказка теми" (якщо стрілка зупиниться у цьому секторі, то вчитель-ведучий може підказати, якої теми це слово стосуєть­ся), "Пропусти хід", "Підказка букви" (у цьому випадку гравцеві пощастило, він отримує підказку на будь-яку букву, навіть, якщо першу назвав неправильно). Незаповнений чистий сектор дає право учасникові назвати свою букву чи слово.

Можна провести гру як телевізійне капітал-шоу. Краще всього проводити, такі уроки як підсумкові з теми чи розділу.

Треба підбирати слова, найбільш важливі поняття, визначення, пов'язані з вивченням теми.

До початку гри малюють на дошці рамку для слова, що відповідає кількості букв. Учні починають відгадувати букви. Ті, що сидять за першою партою першого ряду (якщо їх сидить двоє), самі вирішують, хто буде називати пер­ший. Бали одержують обоє. Якщо букву не відгадали, то хід переходить до учнів, що сидять за першою партою другого ряду і т. д.

Якщо хто-небудь відгадає букви два рази підряд, то він може одержати 6 балів, і хід передати іншому учневі. Якщо хтось хоче відгадати все слово відразу, то йому надається таке пра­во. При неправильній відповіді учень вибуває з гри (без оцінювання), а при правильній отримує можливість заробити 8 балів.

9-10 балів ставиться тоді, коли учень може розповісти, що означає відгада­не слово, а при необхідності й показати на карті,

При підказці замінюють слово. Але, як правило, підказок не буває, кожен хоче одержати високі бали.

Урок-фестиваль

Така форма уроку сприяє розвиткові навчальних здібностей і адаптуван­ню учнів до реалій сьогодення. Урок має ігровий характер, і гра максималь­но наближена до реалій сучасного життя. Можна організувати "кінофести­валь". Це буде свято шкільної творчості, учнівського інтелекту, урочистий огляд творчих практичних робіт дітей.

"Кінофестиваль" краще провести таким чином: весь клас на початку уро­ку ділять на групи: лауреати, кінокритики, незалежна преса, бізнесмени, неза­лежний реєстратор, рекламні агенти, глядачі, журі. Кожен з учасників пови­нен мати чітко визначену функцію.

Головний зміст і завдання даного практичного заняття полягає не тільки в тому, щоб більш ґрунтовно засвоїти матеріал попереднього уроку, а Й предста­вити свою практичну роботу, свої знання у вигляді твору і спробувати прода­ти його за всіма законами і правилами цивілізованої ринкової економіки. Коли учень починає презентувати свою роботу, він потрапляє у світ, хай і штучно створений, сучасного культурного економічного життя, у світ конкуренції і кон'юктури.

Необхідно ретельно продумати механізм взаємодії між учасниками туру з тим, щоб всі вони були предметне зацікавлені у результатах співпраці. Реаль­ним їхнім "заробітком" повинна стати оцінка знань, зароблена напруженою розумовою працею.

Лауреати мають перед собою чітке завдання: не тільки грамотно презентува­ти свою роботу, а й переконати всіх учасників у тому, що кращої роботи просто не існує в природі, їхня кінцева мета - продати свою роботу бізнесменам. Для цього вони наймають рекламних агентів, можуть сформувати групу підтримки, викорис­тати найрізноманітніші прийоми менеджменту і маркетингу для того, щоб журі присудило високу оцінку їхнім роботам, щоб вони користувалися попитом.

Кінокритики свою роботу на конкурсі спрямовують на виявлення недоліків, хиб у роботах лауреатів. Вони повинні розкритикувати ті роботи, які не ма­ють цінності в історичному жанрі, певних художніх норм, мають концепту­альні помилки або відхилення, їхнє завдання полягає в тому, щоб аргументо­вано і професійно переконати журі знизити бал лауреатові.

Незалежна преса повинна за допомогою правильно поставлених питань найбільш повно розкрити зміст роботи, її ідейну спрямованість, художній стиль, особливості творчого процесу автора, а також якісь цікавинки з власного життя автора, найбільш цікаві риси його характеру, що виявилися завдяки його роботі.

Бізнесменам належить особлива роль. Вони повинні вміло зорієнтувати­ся у цінностях презентованих на конкурсі робіт, добре вивчити і знати кон'юктуру, володіти знаннями з менеджменту та маркетингу. Уважно спостері­гати, як формується в процесі конкурсу імідж автора, його робота. Бізнесмен повинен зробити правильний вибір і купити ту "кінострічку", подальший про­кат якої принесе йому найбільший касовий збір.

Рекламні агенти працюють, як правило, на замовлення лауреатів. Робота може бути організована або за контрактом, або у складі кінокомпанії, яка презентує свою роботу. Під час своєї роботи рекламні агенти самі обирають форми і прийоми рекламної діяльності. Головне їхнє завдання - так розрекла­мувати "кінострічку", щоб її купили.

Глядачі - це всі, хто є присутніми на цьому конкурсі. Звичайно, якщо вони виступають з позицій особистих інтересів, а не корпоративних, то мають пра­во давати запитання, висловлювати свої думки, у тому числі через пресу. Дум­ка глядачів може позначитися на прийнятті рішення журі.

Журі оцінює представлені на конкурсі роботи, вміння конкурсантів пре­зентувати їх, поводитися перед публікою, дотепно відповідати на каверзні та провокаційні питання, вміння бути толерантним, інтелігентним, оригіналь­ним. Також журі визначає по одному кращому представникові від кожної категорії учасників, тобто серед журналістів, критиків, бізнесменів, глядачів.

Як краще оцінити участь учнів у фестивалі?

Це можна зробити досить легко. Але перед цим учитель мусить покласти в основу своєї системи оцінювання один головний принцип: оцінюються в першу чергу участь учня в роботі, його активність, а потім уже знання. Досвід практичної роботи доводить, що, по-перше, такий підхід суттєво змінює психо­логічний клімат у класі, по-друге, учні все ж таки намагаються виявити поряд з активністю справжні знання. Щоб учитель не відволікався від процесу та­кого інтенсивного уроку, він призначає серед учнів незалежного реєстратора, який фіксує участь учнів у роботі на уроці. Можна завчасно визначити, яка кількість активного виявлення своїх знань учнями заслуговує 12, 11, 10 і т. д. балів. У кінці уроку незалежний реєстратор знайомить учнів із результатами їхньої роботи.

Урок-аукціон

"Товаром" на уроці-аукціоні є знання учнів. "Товар" на аукціоні - це "лот", продавець - "купець". Ведучим бажано бути вчителеві.

Підготовка до уроку здійснюється за 2 тижні. Призначаються 4 "купці", які готують лоти, а також "банкір", який відповідає за підготовку аудиторії і зведеної таблиці результатів аукціону. Аудиторія - учні, які добре встигають з предмета.

Інші учні утворюють 4 "акціонерні товариства" (АТ) по 6 учнів у кожно­му. Товариства обирають своїх "президентів".

"Президентам" видають перелік питань для повторення, список рекомен­дованої літератури. Вони організовують повторення матеріалу в своїх АТ і підготовку своїх емблем і гасел.

Кожний "купець" готує 2-3 лоти (завдання) під керівництвом і контролем учителя. Оцінку відповідей учнів дають "купці", тому вони повинні бути дуже добре підготовленими до виконання своїх обов'язків. Перед уроком розстав­ляють столи в аудиторії, а на початку уроку ведучий оголошує відкриття аук­ціону, представляє "купців", "банкірів", "президентів". Потім АТ представля­ють свої емблеми і гасла.

Максимальна оцінка - 2 бали. Цей конкурс оцінюють 4 "купці".

"Банкір" визначає середній бал кожного АТ, записує в таблицю результатів аукціону. Потім ведучий по черзі надає слово "купцям" для представлення "лотів" (завдань).

ЛОТ №1 - перевірка АТ на "платоспроможність", тобто підготовленість учнів із даної теми. Лот - це 10 запитань, на які треба дати відповідь "так" чи "ні". Перший "купець" повільно і чітко читає запитання лота. Члени АТ за відповідь "так" піднімають руки, за відповідь "ні" - не піднімають. Облік кількості піднятих рук з кожного запитання ведуть у підготовлених першим "купцем" картках "президенти" АТ, але не в своєму товаристві, а в сусідньому (перед початком цього конкурсу "президенти" переходять до сусідів).

Облік кількості правильних відповідей і середнього балу по картках, зібра­них у "президентів", здійснює перший "купець" і передає "банкіру" відомості для зведеної таблиці, виконаної на цупкому папері.

ЛОТ №2 - знання умов, причин, визначень. Другий "купець" вивішує цей лот, виконаний у вигляді таблиці на аркуші формату А1, на штативі для загального огляду, а також дає на кожний стіл АТ аркуш (формат А4) з індивідуальним завданням. Завдання для товариств різні, а запитання - однакові.

Оголошуються умови конкурсу: час на підготовку - 5 хв. Максимальна оцінка - 4 бали (за кількість запитань). За правильне доповнення або виправ­лення інше товариство може одержати заохочення у вигляді 1 бала. Оцінку відповідей здійснює другий "купець" і передає "банкіру" для заповнення зведе­ної таблиці (облік ведуть за лотами у зростаючому порядку).

ЛОТ №3 - перевірка знань історичної хронології. Кожному АТ дається по три історичні дати. Треба вказати на правильність запису дат, якщо за­писані неправильно - виправити помилку. Цей лот готує і представляє третій "купець". Час на обговорення - 5 хв. Максимальна кількість балів - 3. За правильне доповнення чи виправлення інше АТ одержує заохочення - 1 бал. Третій "купець" оцінює відповіді та передає результати "банкіру" для зведе­ної таблиці.

ЛОТ №4 - для емоційного розвантаження і зміни виду діяльності - "чорна скринька". АТ повинні мати опис, зроблений третім "купцем", визначити, що за проблема схована у "чорній скриньці". Час на обдумування - 2 хвилини. АТ, яке перше відгадає запитання "чорної ЛОТ №5 - розшифровка ребуса. Представляє себе четвертий "купець". Кож­не АТ протягом 3 хвилин повинно розшифрувати ребус, написати розшифро­ваний вираз (слово) на аркуші паперу і здати "купцеві". За кожну зекономле­ну хвилину додають 1 бал. Через 3 хвилини "купець" оголошує результати.

Ведучий підводить підсумок:

за активну участь у підготовці і проведенні аукціону "купцям" і "банкі­
рам" виставляють по 11-12 балів.

членам АТ, яке зайняло перше місце, виставляють 11 балів, за друге -"9,
за третє і четверте — 7-6. (Учням дозволяється перездавати тему з метою підвищення балів.) Зведена підсумкова таблиця результатів аукціону дозво­ляє вчителеві проаналізувати рівень підготовки класу з теми.

При підготовці до уроку "купцям" і вчителеві необхідно врахувати:

Обов'язково на цупкому папері (формат А1) повинна бути заготовлена
загальна картка лота. Для загального огляду її вивішують біля дошки на штативі. Це дозволяє підтримувати високу активність та інтерес учнів протя­гом усього уроку, а членам АТ слідкувати за правильністю відповідей сусідів, вносити поправки, доповнення і "заробляти" додаткові бали.

Запитання на кожному лоті повинні бути однаковими для всіх АТ, а
завдання - різними.

Кількість балів за лот повинна дорівнювати кількості запитань, щоб
"купець" міг оцінити відповідь АТ з кожного питання.

Загальна оцінка за лот складається з суми балів, одержаних товариством за кожне запитання лота. Це полегшить "купцям" зробити підсумки конкур­су і оцінити відповіді.

Під час проведення уроку-аукціону ведучому необхідно змінювати черговість відповідей АТ і слідкувати за тим, щоб кожний член АТ давав відповідь тільки на один з лотів (не "торгував" за інших).

Необхідними реквізитами уроку є гонг, дерев'яний молоток, секундомір.

Урок-брейн-ринг

Брейн-ринг - відома телевізійна гра, де стартом є складне цікаве запитан­ня, а фінішем - правильна відповідь. Необхідно швидко зреагувати, адже час прийняття рішення обмежений.

Організаційні питання:

Наявність спеціально обладнаного приміщення (класу), кількість ігро­
вих столів відповідає кількості команд.

На кожному столі сигнальний пристрій або дзвінок, який сповіщає веду­
чого про готовність команди відповідати.

Згідно з умовами гри потрібно одного ведучого, який одночасно буде
організатором і арбітром гри (як правило, це вчитель).

У 1-му турі брейн-рингу команда повинна дати правильну відповідь на
три запитання, лише тоді вона може зайняти стіл лідера.

Команда, яка найдовше втримається за столом лідера, вважається пере-

 скриньки", одержує 2 бали, решта - 0.

можцем гри.

6. Підготовка запитань для брейн-рингу.

Аналіз результатів

За результатами гри можна зробити висновок щодо рівня підготовки учнів класу з даної теми, їхнього вміння логічно мислити, швидко приймати рішення.

Урок-бесіда за "круглим столом"

У класі повинна бути група людей (учнів, ведучих), які могли б на себе взяти роль відповідачів на поставлені питання з теми заняття.

Решта учнів становлять аудиторію, їхня роль зводиться в основному до постановки питань ведучим.

Негативним є те, що клас ділять на дві половини - активну і пасивну.

Підготовку до уроку проводять заздалегідь. Учням дають список рекомен­дованої літератури і теми, які треба повторити.

Четверо учнів за допомогою вчителя готують виступ (на 5-8 хв.).

Ведучий - учитель.

Урок починають зі вступного слова вчителя.

Далі виступають учні з певних проблем, над якими вони працювали.

На дошці вивішують чи записують питання для обговорення, або школярі задають питання учням, які виступають.

Обговорення повинно відбуватися коректно.

У кінці уроку робиться висновок з відповідної проблеми.

Дається оцінка роботи класу і окремих учнів.

Урок-диспут

Дискусія, розгляд, дослідження. Це обговорення спільного питання, про­блеми з метою правильного вирішення. Дискусія виникає внаслідок спілку­вання вчителя і учнів, один з одним, у процесі вирішення проблемної ситуації.

Механізм виникнення дискусії: проблемна ситуація, що характеризує пси­хологічний стан учнів, поряд з інтелектуальними труднощами супроводжується підвищенням пізнавальної активності і бажанням розібратися у проблемі.

Будь-яка дискусія включає три компоненти:

1.       Пізнавальний.

Пізнавальний включає знання про предмет, що викликає суперечку і проблем­ну ситуацію, яка виникла.

2.      Операційно-комунікативний.
Операційно-комунікативний означає вміння вести суперечку, відстоювати

свою точку зору, володіти способами здійснення логічної операції.

3.      Емоційно-оціночний.

Емоційно-оціночний включає емоційні переживання, потреби, цінності, відно­сини, МОТИВИ, ОЦІНКИ.

Дискусія повинна бути частиною навчального процесу. Є декілька видів

дискусії:

1)      спонтанна дискусія, що виникає в ході спільного вирішення проблеми всіма учнями чи групою учнів. Це буває тоді, коли проблема учням дуже близька;

2)      заздалегідь запланована дискусія. Для цього учнів попередньо озна­йомлюють з предметом суперечки. Вони опрацьовують відповідну літерату­ру. Учні мають достатньо знань для розв'язання проблеми.

Для дискусії характерні такі поняття: знання, вміння, навички, досвід твор­чої діяльності.

Необхідно назвати мету уроку. Може бути попередньо даний учням текст і після його прочитання висувається проблема. Поділяють дискусії і за кількістю учасників. Коли в дискусії беруть участь два учні, то це дискусія-діалог. Є групові дискусії, де задіяні групи, і є масова дискусія, в якій залучені всі учні.

Етапи підготовки і проведення;

Мотивація, пов'язана з підготовкою до дискусії. Треба стимулювати інтерес учнів до проблеми, суперечки. Для цього готують яскраві уривки або цитати з книг, які викладають зміст суперечки чи позицію обох сторін. Для дискусії можна скористатися глобальними проблемами з екології. Наприклад:

а ) вичерпані всі природні ресурси на Землі, природа забруднена, неминуча екологічна катастрофа;

б)      чи вирішиться екологічна проблема при скороченні потреб людини?

в)      світ врятує комп'ютерна революція з найновішою технологією. Єдиний вихід - не гальмувати її, а сприяти її розвиткові.

Запитати учнів, з якою точкою зору вони згідні.

Дискусію проводять на тему, що цікавить учнів, близька їм.

Вимоги до дискусії;

Проблема повинна відповідати вікові і накопиченому досвідові.

Учням необхідно володіти темою, яка спирається на знання, вміння, досвід.

3.       Дискусія повинна розвиватися з основних питань, нести в собі суть протиріччя. Дискусія - суперечка по суті, в ході якої учні отримують важ­ливі цінності.

При підготовці вчитель повинен чітко сформулювати завдання, бажано з поясненнями, що розкривають суть проблеми, і питання про можливі шляхи її вирішення. Доцільно з цього приводу звернутися до думок учених.

При підготовці учнів ознайомлюють з відповідною літературою, список якої треба дати заздалегідь.