Методи навчання: їх класифікація і характеристика

Метод від (греч. meethodos - буквально: шлях до чого-небудь) означає спосіб діяльності, спрямованої на досягнення визначеної мети.

Методом навчання називають спосіб упорядкованої взаємозалежної діяльності викладача і учнів, спрямованої на рішення задач навчання.

В історії дидактики існували різні підходи до класифікації методів навчання (Ю.К. Бабанский, В.П. Беспалко,Т.И. Ільїна, і ін.).

Користаючись методикою Ю.К. Бабанского, приведеної П.В. Стефаненко необхідно виділити три великі групи методів навчання:

1) методи організації і здійснення учбово-пізнавальної діяльності;

2) методи стимулювання і мотивації учбово-пізнавальної діяльності;

3) методи контролеві і самоконтролеві за ефективністю учбово-пізнавальної діяльності.

У кожній із трьох груп методів відбивається різний рівень педагогів і студентів. Організаторський вплив педагога поєднується отут зі здійсненням і самоорганізацією діяльності студентів. Стимулююче вплив педагога веде до розвитку мотивації навчання в студентів, тобто внутрішнього стимулювання навчання. Контролюючі дії сполучаються із самоконтролем. Кожна з основних груп методів, у свою чергу, підрозділяється на підгрупи з вхідними в них окремими методами.

Передбачувана класифікація методів навчання є комплексної тому, що вона враховує всі основні структурні елементи діяльності (її організацію, стимулювання і контроль). У ній представлені такі аспекти пізнавальної діяльності, як сприйняття, осмислення застосування, враховані всі основні вимоги, пропоновані до науки на сучасному етапі.

Класифікація методів навчання

Методи організації і здійснення учбово-пізнавальної діяльності

1. Дискриптивні методи.

2. Наочні і практичні методи.

3. Індуктивні і дедуктивні методи.

4. Репродуктивні і проблемно-пошукові методи.

5. Методи організації самостійної роботи студентів.

Методи мотивації і стимулювання навчальної діяльності.

1. Методи стимулювання і мотивації інтересу до навчання.

2. Методи стимулювання і мотивації боргу і відповідальне в навчанні.

Методи контролеві і самоконтролеві в навчанні

1. Методи усного контролеві і самоконтролеві.

2. Методи письмового контролеві і самоконтролеві.

3.Методи лабораторно-практичного контролеві і самоконтролеві.

Характеристика основних груп методів навчання

Методи організації і здійснення учбово-пізнавальної діяльності

1.Дискриптивные методи навчання. До даних методів навчання, пре-жде усього, відносяться методи усного викладу - лекція,бесіда,дискусія й ін. У процесі їх застосування викладач пояснює навчальний матеріал, а студенти активно його сприймають, засвоюють і осмислюють.

Лекція. Як один зі словесних методів навчання лекція припускає усне виклад навчального матеріалу, що відрізняється великою ємністю матеріалу, складністю логічних побудов, інтелектуальних образів, доказів і узагальнень.

У лекції використовуються різні прийоми усного викладу інформації: підтримка уваги протягом тривалого години, активізація мислення слухачів; прийоми, що забезпечують логічне запам'ятовування: переконання, аргументація, докази, класифікація, систематизація, узагальнення й ін.

Бесіда. У даній формі також як і в лекції активно використовується словесний метод викладу матеріалу. Однак на відміну від лекції бесседа припускає розгорнутий діалог педагога зі студентами, организуемый за допомогою ретельно продуманої системи питань, що поступово підводять студентів до засвоєння ланцюжка факторів, нового чи поняття закономірності.

Бесіда також може включати усний виклад навчального матеріалу, типові «схованого діалогу» (М. Бахтин), у процесі якого використовує прийоми альтернативного міркування викладача (питання - відповідь), зверненого до студентів, до їх активного сприйняття й осмислення.

Умови ефективного використання різних форм організації біс-сиві - ретельне продумування планові, вибір найбільш раціональної послідовності розкриття тими, удалий підбор прикладів і ілюстрації, підтримання належного емоційного тонусові викладу.

Метод обговорення навчального матеріалу та діскусії застосовується як на планових заняттях і консультаціях під керівництвом викладачів, так і в навчальних відділеннях за ініціативи слухачів студентів (без участі викладачів). Обговорення навчального матеріалу часто проходити у формі дискусії при проведенні різних видів навчальних зайняти. Метод обговорення використовується на базі попередньої підготовки з дисципліни за конкретними питаннями. Обговорення в навчальному колективі дозволяє значно поглибити і систематизувати знання, в правильності розуміння тієї чи іншої проблеми, перевірити підставу висновків, до яких прийшли студенти та слухачі в ході вивчення конкретної тими. Метод обговорення розвиває в них уміння відстоювати свої подивися і переконання.

Дискусія також є однієї із сучасних форм організації семінарських зайняти, ціль якої виявити, логічно і критично осмислити різні крапки зору, наукові концепції і підходи до розглянутих питань. Організувати і підтримуючи дискусію, педагог користається прийомами постановки питань, (основних, додаткових, що наводять і ін.), обговорення відповідей і думок студентів, прийомами коригування відповідей і формулювання висновків.

Питання, що виникають у процесі дискусії повинні бути досить ємними для цілісного сприйняття. Зайве дроблення тими на питання руйнує логічну її цілісність, а занадто значні питання не створюють можливості її обговорення зі студентами. Педагог може використовувати допоміжні, навідні запитання, що дозволяють продовжити обговорення досліджуваної проблеми.

2.Наочні і практичні методи навчання. Серед наочних методів навчання необхідно назвати ілюстрацію і показ (демонстрацію).

Ілюстрація припускає показ студентам наочних приладдя: плакатів, карт, графіків, замальовок на дошці, картин та інше сприйманого матеріалу. У такий спосіб ілюстрація має важливе дидактичне значення, тому що з їм зв'язана можливість переключення форм сприйняття аудиторії й активізації їхнього інтересу студентів.

Показ демонстрація полягає в тому, ті викладач демонструє зразки техніки, озброєння, окремі пристрої, різноманітні наочні навчальні посібники, прилади, показує прийоми і дії. Важлива роль у цьому належить технічним засобам: кіно, телебаченню, імітаторам і тренажерам та ін. При використанні методові показові в студентів, складається наочний образ предмета, явища, процесу, що вивчається, формується конкретно уявлення про пристрої техніки, приладів їх функціонування. Даний метод є ефективним у роботі з прищеплення практичних навичок у різноманітних діях (коли використовується принцип навчання «роби як я»). При цьому сам викладач винний мати належну практичну підготовку, навички, доведені до автоматизмові. Метод показові (демонстрації) багато в чому сприяє активізації уваги, розумової пізнавальної діяльності студентів, підвищує ефективність використання навчального години.

Умови ефективного застосування наочності. Є кілька методичних розумів, виконання яких забезпечує успішне використання наглядних засобів навчання: 1) гарний огляд, що досягається шляхом застосування відповідних фарб при виготовленні піднімальних столиків, екранів підсвічування, рейтерів, покажчиків і ін.; 2) чітке виділення головного, основного при показі ілюстрацій, тому що смороду годиною містять і відволікаючі моменти; 3) детальне продумування пояснень (уставних, по ходу показові і заключних), необхідних для з'ясування сутності демонстраційних явищ, а також для узагальнення засвоєної навчальної інформації; 4) залучення самих студентів до перебування бажаної інформації в наглядному чи посібнику демонстраційному пристрої, постановка перед ними проблемних завдань наочного характерові.

Єдність методів викладу матеріалу усних і зорових методів викладу матеріалу випливає з того, що логічний шлях освоєння матеріалу припускає застосування в єдності живого споглядання, абстрактного мислення і практики.

3. Метод практичних робіт використовується в ході різного роді практик та стажування студентів. При використанні даного методові студенти набувають і удосконалюють різноманітні практичні навички, при цьому смороду наочно бачать і уявляють результати своєї праці.

Однак часто до них примикає собі форма вправ і задач. Звернемося до однієї з найбільш типових характеристик даної форми: Метод вправ складається з багаторазового свідомого повторення розумових і практичних дій в умовах послідовного ускладнення обставин з метою формування і закріплення навичок і вмінь. Відомо, що багаторазове виконання однієї і тієї ж дії не обов'язково удосконалює всі якості її кінцевого результатові. Наприклад, почерк людини, яка пише щодня, частіше за всі з годиною не поліпшується, хоча швидкість листа і підвищується. Щоб вправа була ефективною, вона винна задовольняти визначеним вимогам. Важлива роль належить усвідомленим діям, врахуванню розумів, у яких смороду здійснюються, об'єктивному врахуванню досягнених результатів, розумінню причин припущених помилок і баченню шляхів подолання ускладнень. Велике значення при вправах мають указівки викладача, супроводжувані наочним показом, а також самоконтроль студентів.

Методика проведення вправ з різних дисциплін різноманітна. Однак, є загальні умови, дотримання яких сприяє успішному ходу вправ. Це - активна і свідома частка студентів в обробці чи тихнув інших питань, систематичність і послідовність проведення вправ, їх різноманітність і поступове ускладнення, гнучкий контроль за виконанням, внесення духу змагання, максимальне наближення розумів виконання вправ до реальних обставин.

Практичні методи навчання охоплюють дуже широкий діапазон різних прийомів навчання: постановка завдання, планування його виконання, керування процесом виконання, оперативне стимулювання регулювання і контролеві, аналізу підсумків практичної роботи, виявлення причин недоліків, коригування навчання для повного досягнення мети.

4.Індуктивні і дедуктивні методи. Смороду характеризують його здатність розкривати логіку доказу досліджуваної тими - від часткового до загального чи від загального до частки.

При використанні індуктивного методові навчання педагог викладає факти, демонструє досвіди, наочні приладдя, організує виконання студентами вправ, поступово підводячи їх до узагальнень, визначенню зрозуміти, формулюванню законів і т.д.

Індуктивне вивчення тими особливо корисно в тихнув випадках, коли матеріал носити переважно фактичний чи характер зв'язаний з формуванням зрозуміти, зміст яких може статі ясним лише в ході індуктивних міркувань. Широко застосовні індуктивні методи при вивченні технічних пристроїв і виконанні практичних завдань. Індуктивним методом зважуються багато задач, особливо коли педагог вважає за необхідне самостійно підвести тихнув, яких навчають, до засвоєння якоїсь більш узагальненої формули.

Слабість індуктивних методів навчання полягає в тому, що смороду вимагають більшого години на вивчення нового матеріалу, чим дедуктивні. Смороду в меншій мері сприяють розвитку абстрактного мислення, тому що спираються на факти, досвіди й інші конкретні дані.

При використанні дедуктивного методові педагог спочатку повідомляє загальне положення, чи формулу закон, а лише потім поступово починає виводити окремі випадки в більш конкретні задачі; студенти сприймають загальні положення, формули, законі, а потім засвоюють наслідку, що випливають з них.

Дедуктивний метод сприяє більш швидкому проходженню навчального матеріалу, активніше розвиває абстрактне мислення. Застосування його особливе корисно при вивченні теоретичного матеріалу, при рішенні задач, що вимагають виявлення наслідків з деяких більш загальних положенні.

5.Репродуктивний і проблемно-пошуковий методи навчання. Репродутивный метод навчання дуже часто використовується тихнув випадках, коли зміст навчального матеріалу носити переважно інформативний характер, являє собою опис способів практичних дій, є дуже складним чи принципово новим для самостійного освоєння студентами.

Репродуктивний характер мислення припускає активне сприйняття і запам'ятовування інформації, що повідомляється педагогом і іншими джерелами. Застосування репродуктивних методів неможливо без використання словесних, наочних і практичних прийомів навчання, що є як би матеріальною основою цих методів.

При репродуктивній побудові зайняти педагог у готовому виді формує факти, докази, визначення зрозуміти, акцентує увагу на головному, котре необхідно засвоїти особливо міцно. На основі репродуктивного методу найчастіше здійснюється програмоване навчання.

У цілому ж репродуктивні методи навчання не дозволяють належною мірою розвивати мислення студентів і, особливо, самостійність, гнучкість мислення; формувати в них навички пошукової діяльності. При надмірному застосуванні ці методи ведуть до формалізації процесу засвоєння знань, а годиною і просто зубрінню.

Однак одним репродуктивним методом неможливо успішно розвивати такі якості особистості, як творчий підхід до справи, самостійність. Вусі це вимагає застосовувати поряд з ними ще і проблемно-пошуковий метод.

Дослідницький метод є дуже ефективним методом навчання, що спи-рається на самостійну роботові студентів при спрямовуючій ролі викладача. У цьому випадкові студенти беруть частка в процесі здобуття нових наукових знань або отримання нових експериментальних даних, утворення пристроїв, приладів тощо. У ході дослідження набуваються навички з підготовки наукових статей, звітних матеріалів й інших науково узагальнених праць, розвивається почуття нового, набуваються навички в проведенні винахідницької і раціоналізаторської роботи.

Дослідницький метод навчання застосовується в системі наукової роботи, а також у ході виконання курсових і дипломних робіт, підготовки рефератів, на семінарських заняттях, при вирішенні інших завдань навчального характерові. Цей метод ефективно використовується при активних формах навчання, дозволяє вдало поєднувати колективні форми з індивідуальним підходом.

6. Методи організації самостійної роботи. У тому випадку, якщо студент виконує свою діяльність без безпосереднього керівництва з бокові педагога, свідчать про ті, що в навчальному процесі застосовуються методи самостійної роботи. Використовуючи різноманітні види самостійної роботи, у студентів необхідно виробити деякі самі загальні прийоми її раціональної організації: уміння раціональне планувати цю роботові, чітко позначити систему задач майбутньої роботи, вичленувати серед них головні, уміло вибирати способи найбільш швидкого й ощадливого рішення поставлених задач, вести вмілий і оперативний самоконтроль за виконанням завдання, швидко вносити корективи в самостійну роботові, нарешті, уміння аналізувати загальні підсумки роботи, порівнювати ці результати з наміченими на початку її, виявляти заподій відхилень і намічати шляхові їхнього усунення в подальшій роботі.

Методи стимулюванні навчальної діяльності студентів у процесі навчання

У попередній главі вже розглядалася важливість проблеми мотивації в процесі навчання. Різноманітні дослідження структури діяльності людини незмінно підкреслюють необхідність у ній компонента мотивації. Як діяльність протікає більш ефективно і дасть якісні результати, якщо при цьому в особистості маються сильні, яскраві, глибокі мотиви, що викликають бажання діяти активно, з повною віддачею сил, переборювати неминучі утруднення, несприятливі умови до інші обставини, наполегливо просуваючи до наміченої мети. Вусі це має пер-моє відношення і до навчальної діяльності, що йде більш успішно, якщо в студентів сформоване позитивне відношення до навчання, якщо в них є пізнавальний інтерес, потреба в одержанні знань, умінь і навичок, якщо в них виховані почуття довге, відповідальності й інші мотиви навчання.

Основні види методів стимулювання. Як відзначалося вище, групу методів стимулювання і мотивації можна умовно підрозділити на дві підгрупи. Перша - методи формування пізнавальних інтересів у що навчаються. Друга - методи, переважно спрямовані на формування почуття боргу і відповідальності в навчанні. Охарактеризуємо кожну з цих підгруп методів стимулювання і мотивації навчання студентів.

1.Методи формування пізнавального інтересу. Спеціальні дослідження, присвячені проблемі формування пізнавального інтересу, показують, що інтерес у всіх його видах і на всіх етапах розвитку характеризується, принаймні, трьома обов'язковими моментами: 1) позитивною емоцією стосовно діяльності, 2) наявністю пізнавальної сторони цієї емоції, 3) наявністю безпосереднього мотивові, що йде від самої діяльності. Звідси випливає, що в процесі навчання важливо забезпечувати виникнення позитивні емоції стосовно навчальної діяльності, до її змісту, формам і методам здійснення. Емоційний стан завжди зв'язаний з переживанням щиросердечного хвилювання: відгуку, співчуття, радості, гніву, подиву. Саме тому до процесів уваги, запам'ятовування, осмислювання в такому стані підключаються глибокі внутрішні переживання особистості, що роблять ці процеси інтенсивно протікають і оттого більш ефективними в досягненні цілей.

Одним із прийомів, що входять у метод емоційного стимулювання навчання, можна назвати прийом створення на занятті ситуації цікавості - введення в навчальний процес цікавих прийомів, досвідів, парадоксальних фактів.

Для створення емоційних ситуацій у ході зайняти велике значення має художність, яскравість, емоційність мови педагога. Без усього цього мова педагога, звичайно, залишається інформативно корисної, але вона не реалізує належною мірою функцію стимулювання учбово-пізнавальної діяльності студентів.

Стимулююче вплив змісту навчання. Основним джерелом інтересу до самої навчальної діяльності є насамперед її зміст. Для того, щоб зміст зробив особливо сильне стимулююче вплив, воно повинно відповідати цілому рядові вимог, сформульованих у принципах навчання (науковість, зв'язок з життям, систематичність і послідовність, комплексне освітнє, що виховує і розвиваюче вплив і т.д.). Однак маються і деякі спеціальні прийоми, спрямовані на підвищення стимулюючого впливу змісту навчання. До них, у першу чергу, можна віднести створення ситуації новизни, актуальності, наближення змісту до найважливіших відкриттів у науці, техніку, до досягнень сучасної культури, мистецтва, літератури, до явищ суспільно-політичного внутрішнього і міжнародного життя.

Одним з діючих прийомів стимулювання інтересу до навчання є створення в навчальному процесі ситуацій успіху в студентів, що випробують визначені утруднення в навчанні. Відомо, що без переживання радості успіху неможливо по-справжньому розраховувати на подальші успіхи в подоланні навчальних утруднень. Від чому досвідчені педагоги так підбирають для студентів завдання, щоб ті з них, що мають потребу в стимулюванні, одержали б на відповідному етапі доступне для них завдання, а потім уже переходили б до виконання більш складних вправ.

2. Методи стимулювання боргу і відповідальності в навчанні. Мотиви боргу і відповідальності формуються на основі застосування цілої групи методів і прийомів: роз'яснення студентам суспільної й особистої значимості навчання, роз'яснення вимог, дотримання яких означає виконання ними свого боргу як студентів, приучення їх до виконання вимог, заохочення їх за успішне, сумлінне виконання своїх обов'язків, оперативний контроль за виконанням вимог і в необхідних випадках указівки на недоліки, осудження, для того, щоб викликати більш відповідальне відношення до навчання.

Методи контролю і самоконтролю в навчанні

1.Методи усного контролеві. Усний контроль При фронтальному опитуванні педагог підбирає серію логічно зв'язаних між собою питань і ставити їхній перед усією групою, викликаючи для короткої відповіді чи тихнув інших студентів.

2.Методи письмового контролеві. Ці методи припускають проведення письмових контрольних робіт, письмових заліків і ін. Контрольні роботи можуть бути як короткочасними, проведеними протягом 15-20 хв. так і всі академічне заняття.

У наступні роки всі частіше стали застосовувати письмові контрольні роботи програмованого типові. У такому випадку педагог складає перелік питань, пропонує для шкірного з них можливі варіанти відповідей, одні з яких більш повні і точні, інші менш повні і містять деякі неточності. Завдання студентів полягає в тім, щоб вибрати з рядові відповідей більш точний і більш повний.

У практику навчання поступово входять методи машинного контролеві за якістю засвоєння знань, що часто називають методом лабораторно-практичного контролеві. Програми для контролеві складаються, як правило, за методикою контрольних програмованих вправ. Відповіді набираються чи цифрами, чи формул. Машина дотримує високого ступеня об'єктивності контролеві, але не може врахувати психологічні особливості студента, не дозволяє вона перевірити і логічність, грамотність мови, своєчасно надати студентові допомогу при утрудненнях. Вусі це вимагає раціонального сполучення машинного і безмашинного контролеві за якістю підготовки студентів.

Методи самоконтролеві. Істотною особливістю сучасного етапові удосконалювання контролеві у вузі є всілякий розвиток у студентів навичок самоконтролеві за ступенем засвоєння навчального матеріалу, уміння самостійно знаходити допущені помилки, неточності, намічати способи усунення виявлених пробілів. Власне кажучи, мова йде про організацію самостійної роботи студентів, що охоплює різноманітні напрями діяльності, здійснюваної як за завданням викладачів, так і згідно з особистими планами. Це робота з книгою, конспектом лекцій, самостійного вивчення техніки та озброєння в лабораторіях. Лише в ході самостійної роботи студенти можуть придбати практичні навички і вміння розвивати пізнавальні здібності, пам'ять, самостійне мислення, організованість, виконавчі здібності, цілеспрямування, наполегливість у подоланні труднощів, вміння урівноважено працювати і, головешці, виробити навички й уміння з самоосвіти, самостійного «здобуття знань».

Метод самостійної роботи краще за інші забезпечує індивідуальне навчання, оскільки при його використанні вдається спрямувати пізнавальну діяльність на розвиток аналітичного мислення, творчих здібностей, утворюються сприятливі умови для повного врахування індивідуальних особливостей студентів. Збільшення ваги самостійної роботи в навчальному процесі залежить від матеріальних розумів. Це - забезпечення електронною обчислювального технікою, необхідним дисплейним годиною, розширення забезпечення (кількісного і якісного) навчального процесу сучасною науковою і навчально-методичною літературою.

Вибір оптимального сполучення методою навчання

При будь-якому виді навчальних зайняти можна застосовувати декілька методів навчання в різних поєднаннях. Так, у лекції, як у виді навчальних зайняти, справді, основним методом навчання є лекційний. Алі дуже часто на лекції застосовується і метод показові (демонстрації). Так саме на практичних заняттях поряд із методом вправ використовується лекційний метод, метод обговорення і метод показові. Використання конкретних методів навчання залежить від цільової установки і розумів проведення шкірного виду зайняти.

При виборі і сполученні методів навчання необхідно керуватися наступними критеріями:

1) відповідність методів принципам навчання:

2) відповідність ланцюгам і задачам навчання;

3) відповідність змісту даної тими;

4) відповідність навчальним можливостям студентів: віковим (фізичним, психічним); рівню підготовленості (освіченості і розвитку), особливостям колективу.

5) відповідність наявним умовам і відведеному;

6) відповідність можливостям самих педагогів. Ці можливості їхній попереднім досвідом, рівнем теоретичної і практичної підготовленості, особистісними якостями і професійними уміннями.

Література

1.Аркас Микола. Історія України – Русі. - К.: Вища шк., 2008.- 456 с.

2.Гессен С.И. Основи педагогіки: Введення в прикладну філософію: Навчальний посібник для вузів.-М.: Школа – Пресс, 2008. -448с.

3.Закон України <<Про внесення змін і доповнень до Законові Української РСР ”Про освіту”>>//Законі України / Верховна Рада України, Інститут законодавства. - К.,1997.-Т.10.-С.168-192.

4.Збірник законодавчих та нормативних актів про освіту. –ДО.: В освіти України, 1994.-Вип.1.-336 с.

5.Сучасні системи вищої освіти: порівняння для України / В.Зубко; Нац. Ун-т ”Києво-Могилянська академія ”. К.: КМ Academia, 2009.-290 с.

Методичні поради щодо планування та аналізу уроку історії

Планування кожного уроку історії — складний і багатогранний процес, який складається з багатьох
компонентів, що мають бути врахованими, передбаченими і в кінцевому результаті — реалізованими. Відомий український учений К. Баханов під плануванням уроку розуміє «проектування і визначення кінцевих результатів уроку, а також методів і засобів їх досягнення, побудови відповідним чином його компонентів. Він стверджує, що результати планування мають бути відображені в плані-конспекті уроку, який складається за певною схемою: номер уроку згідно з календарним планом, тема, мета, тип, обладнання, література, хід уроку.

Якими надбаннями

про урок історії може скористатися сучасний учитель?

Про урок історії написано багато. Майже в усіх вітчизняних навчально-методичних посібниках з історії другої половини XX століття є детальна інформація про урок історії: структуру, типологію, елементи, особливості, засоби, методи, прийоми навчання тощо. Уроку історії присвятили окремі розділи або навіть книги: Н. Дайрі, П. Лейбенгруб, О. Стражев та багато інших учених і методистів радянської школи.

Найбільш повно і детально роботу вчителя над складанням плану-конспекту уроку описав П. Лейбенгруб. Він не лише окреслив структурні компоненти кожного типу уроку, а й навів плани уроків. Кожен із них мав два основних підрозділи: структура і план уроку та основні методи і прийоми. В першому П. Лейбенгруб описав види діяльності вчителя та учнів (етапи уроку) з прогнозуванням робочого часу, наприклад:

а) опитування учнів (приблизно 10 —12 хв);

б) перехід до вивчення матеріалу (1—2 хв);

в) вивчення нового матеріалу (25 — 30 хв);

г) закріплення (3 — 4 хв);

д) домашнє завдання.

В другому підрозділі акцентував увагу на основних методах та прийомах, які мав би використати вчитель, наприклад: перевірочно-повторювальна бесіда; бесіда про...; розповідь учителя; читання і розгляд уривків; підсумкова бесіда тощо.

У підготовці вчителя до уроку сучасні українські історики-методисти О.Пометун та Г.Фрейман визначають такі основні етапи:

1) аналіз Державного стандарту освіти, шкільних програм, вивчення
підручників і поурочних посібників;

2) розробка поурочного і тематичного планування;

3) визначення місця уроку в темі чи розділі, його очікуваних результатів;

4) аналіз пізнавальних можливостей класу;

5) добір методичних прийомів і засобів навчання відповідно до очікуваних результатів уроку та вибір методичного варіанта уроку;

6) складання конспекту чи розгорнутого плану уроку.

Ряд публікацій сучасному уроку присвятив В. Мисан. У своїх статтях він обґрунтовує типологію уроків історії, їх етапи та розподіл навчального часу згідно з основними елементами кожного типу уроку.

Більшість матеріалів у навчально-методичних та науково-методичних виданнях на тему сучасного уроку історії мають практичний, рекомендаційний характер. Так, К. Баханов аналізує способи фіксації навчального матеріалу на уроках історії та ефективність використання групової роботи. В. Власов подає рекомендації щодо організації тематичного оцінювання на уроках історії. Ряд статей Д. Десятова присвячено використанню на уроках історії анекдотів, репродукцій картин, історичних карт. Про використання історичних документів пише Л. Задорожна. Методику навчання історії за візуальними джерелами описує Ю. Комаров. Великий масив сучасних публікацій присвячено планам-конспектам окремих уроків, які складені за певними схемами. Аналіз цих планів-конспектів переконує у тому, що їх укладачі не завжди дотримуються вимог щодо послідовності та поєднання основних структурних компонентів уроку, а іноді навіть не знають структури типів уроків. Тож не зайвим буде знову звернутися, здавалося б, до такого звичного і завжди нового — плану-конспекту уроку.

Як скласти план-конспект уроку історії?
Які його компоненти є обов'язковими?

О. Пометун стверджує, що підготовка вчителя до уроків починається ще до початку навчального року і включає в себе: вивчення Державного стандарту освіти, програм, підручників, укладання календарно-тематичного планування. Підготовка до окремо взятого уроку такої процедури не передбачає. А якщо і передбачає, то лише епізодично, вибірково.

До початку навчального року вчителеві варто ретельно вивчити навчальну програму, ознайомитися з її особливостями, структурою і здійснити розподіл матеріалу за уроками. Упродовж року програма та календарно-тематичне планування — обов'язкові науково- та навчально-методичні інформаційні джерела, яким користуватиметься вчитель. Програма — документ, який завжди повинен бути під рукою.

У програмі передбачено основні змістові лінії,обсяги навчального матеріалу, подається перелік державних вимог до рівня загальноосвітньої підготовки учнів, здійснено розподіл годин за темами та окремими формами діяльності (узагальнення, підсумкове узагальнення, узагальнювальне повторення, тематичне оцінювання, резервний час тошо), описано критерії оцінювання навчальних досягнень учнів з історії. Вона є надійним науково-методичним документом в процесі підготовки навчання шкільної історії.

Написання плану-конспекту уроку передбачає певну послідовність дій.

На першому етапі обирається тема уроку. Як зазначалося вище, тема визначається на основі програми.

На другому етапі визначається мета уроку. Згідно із традиційними підходами, мета мас три основних компоненти: навчальний (дидактичний), розвивальний, виховний.

Навчальна мета визначається на основі змісту програми (ліва частина програми). В ній спроектовано дидактичні завдання уроку.

Розвивальна мета уроку визначається за допомогою державних вимог до рівня загальноосвітньої підготовки учнів (права частина програми). В кожній темі передбачено розвивальний блок завдань. У розвивальній меті фіксуються ті завдання, що пов'язані з формуванням умінь та навичок (певних компетенцій)

Виховна мета визначається на основі змісту навчального матеріалу, прийомів і методів, загальної організації навчального процесу. В ній прогнозується (передбачається) виховний потенціал — те, що виховує, формує змістом або окремими засобами, методами, прийомами, впливає на емоційний стан, розвиває морально-етичні засади. До окремих сучасних підручників автори ввели рубрики «На цьому уроці ви навчитеся». В цих рубриках прослідковуються навчальні та розвивальні завдання уроку. Перелік завдань в таких рубриках також допоможе вчителю конкретизувати навчальну та розвивальну мету уроку.

На третьому етапі визначаються засоби навчання — обладнання уроку. Перелік засобів навчання включає основний інструментарій уроку: підручники, посібники, історичні карти, атласи, контурні карти, наочність, роздатковий матеріал, технічні засоби навчання тощо

Окремі вчителі в плані-конспекті уроку виділяють як окремий компонент понятійний апарат. Здебільшого це нові поняття і терміни теми або ті, що варто повторити, узагальнити, систематизувати. Поняття і терміни не є обов'язковим компонентом структури плану-конспекту. Роботу з понятійним апаратом варто планувати в ході самого уроку.

На четвертому етапі визначаються тип та форма уроку: тип — на основі дидактичної мети, а форма — за домінуючими методами навчання.

О. Пометун та Г. Фрейман розрізняють такі типи уроків:

- засвоєння нового навчального матеріалу;

- формування і вдосконалення вмінь та навичок;

- закріплення та застосування знань, умінь та навичок;

- узагальнення та систематизації знань;

- контролю і корекції знань, умінь і навичок;

- комбіновані.

В. Мисан, автор іншої класифікації, пропонує дещо спрощену типологію уроків:

- вивчення нового матеріалу;

- формування умінь та навичок;

- перевірки знань, умінь та навичок (урок тематичної атестації);

- узагальнення та систематизації знань, умінь та навичок;

- комбіновані.

Що ж до визначення форми уроку, то тут є декілька підходів. Один із них — визначення форми за допомогою домінуючих методів навчання. Завдяки такому підходу уроки за формою класифікують так: словесні, наочні, ігрові, словесно-наочні, словесно-ігрові, наочно-ігрові. Форму уроку можна визначати за видовою організацією (індивідуальними проявами) або нетрадиційними формами: урок-турнір, урок-телеміст, кіноурок, відеоурок, телеурок, урок-дискусія, урок «КВК», урок-суд, урок пам'яті, урок-прес-конференція, урок-конференція, урок «Що? Де? Коли?», урок-гра, урок-презентація тошо. Визначення форми уроку є не менш важливим, ніж типу уроку, оскільки саме вона вказує на домінуючі методи та прийоми навчання.

На п'ятому етапі відбувається планування ходу уроку. Хід уроку — своєрідний сценарій, згідно з яким реалізуються мета та основні завдання. О. Пометун та Г. Фрейман пропонують обов'язкові структурні компоненти уроку, набір яких у кожному тип уроку буде різним.

1. Організаційний момент.

2. Актуалізація опорних знань, умінь та уявлень учнів, або підготовка школярів до сприйняття нової теми.

3. Мотивація навчальної діяльності .

4. Оголошення, представлення теми та очікуваних навчальних результатів.

5. Вивчення нового матеріалу (його первинне сприйняття).

6. Осмислення нових знань і вмінь.
7. Систематизація й узагальнення нових знань і вмінь на перетворюючому і творчому рівнях.

8. Підбиття підсумків уроку.

9. Інструктаж з домашнього завдання.

10. Перевірка знань і вмінь

В. Мисан визначає три основних елементи уроку:

І - підготовчий,

ІІ - основний,

ІІІ - заключний.

Кожен із цих етапів для різного типу уроку має специфічні складові. Незалежно від того, прихильником якої структури уроку є вчитель, варто пам'ятати, що хід самого уроку планується з обов'язковим дотриманням всіх його елементів.

Окремо варто звернути увагу і на планування навчального часу на уроці історії. Складовою ефективності кожного з етапів с чіткий розподіл навчального часу

На що варто звернути увагу,

складаючи план-конспект уроку?

На уроці історії важливо все, і не може бути другорядних його складових. Від організації, манери спілкування, чіткості дій, темпу залежить в першу чергу робоча атмосфера уроку. Незібраний учитель, невчасно розпочатий урок, відсутність крейди, наочних посібників, спізнення учнів, неприбраний кабінет, непідготовлене робоче місце учня — все це може негативно вплинути на початок та подальшу організацію процесу навчання на уроці історії. Щоб не допустити перерахованих вище негативних проявів, варто ретельно планувати всі структурні елементи уроку від початку до його завершення.

В процесі планування уроку варто звернути увагу на те, щоб кожен етап був логічно поєднаний з попереднім і наступним.

Перевірка домашнього завдання, засвоєння вивченого матеріалу обов'язково планується. Для усної перевірки потрібно скласти перелік запитань та завдань. Як правило, запитання і завдання для
усної перевірки записуються в плані-конспекті або фіксуються на окремій картці. Якщо вчитель здійснює фронтальну перевірку понять, термінів, хронології, історичних персоналій тощо, він випи-
сує весь перелік того, що підлягає перевірці. Для письмової перевірки знань (самостійна робота, виконання тестових завдань, термінологічний або хронологічний диктант) краще заздалегідь підготувати кожному учневі окремий варіант завдання. За таких умов учитель не лише зекономить навчальний час, оскільки не виголошуватиме завдань, а й створить ситуацію, за якої кожен учень вважатиме, що отримав індивідуальне завдання.

Узагальнення п систематизацію знань під час вивчення нового матеріалу краще здійснювати в процесі розгляду основних питань геми.

Виставляючи оцінки, варто чітко дотримуватися критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів з історії. Кожна з оцінок, особливо це стосується усних відповідей, повинна бути обгрунтованою.

Інструктаж домашнього завдання — це також структурний компонент уроку. Він не повинен обмежуватися лише оголошенням про те, який параграф прочитати учням. Окрім параграфа, вчитель
звертає увагу на роботу з поняттями, історичними документами, схемами. В переліку домашніх завдань може бути складання таблиць, розв'язання історичних задач, підготовка повідомлень, довідок,
відповідей на запитання, вміщені в підручнику, тощо. Кількість завдань повинна бути оптимальною і обґрунтованою.

Аналіз та самоаналіз уроку

Під аналізом уроку варто розуміти характеристику і оцінку навчального заняття в цілому або ж його окремих частин. Аналіз уроку може бути повним (детальна характеристика всіх структурних компонентів уроку, діяльності вчителя та учнів) і частковим (аналіз використаних методів і засобів навчання; рівень активізації учнів на уроці історії; організація самостійної роботи на уроці тощо). В аналізі уроку враховуються діяльність учителя, учнів, ступінь розкриття теми уроку, реалізація мети, основних завдань, доцільність використання методів та засобів навчання тощо.

У аналізу уроку повинні бути обов'язкові компоненти, що підлягають обговоренню, оцінці тощо. До обов'язкових можна віднести такі компоненти.

І. Характеристика структурних елементів уроку: визначення теми, мети (навчальної, розвивальної, виховної), завдань, типу, форми, обладнання, етапів уроку

2. Зміст та методика основних етапів уроку: організація повторення, особливості вивчення нового матеріалу організація узагальнення, систематизації знань, умінь та навичок, контролю тощо.

3. Характеристика методів та засобів навчання: доцільність методів га засобів навчання; використання активних метолів навчання; поєднання фронтальної, індивідуальної, групової форм роботи; організація самостійної роботи; методика контролю та обліку знань тощо.

4. Характеристика діяльності вчителя: рівень педагогічних вимог до роботи учнів; мова вчителя; володіння словом як основним засобом спілкування з учнівським колективом; стиль поведінки; дотримання педагогічного такту; організаторська та управлінська діяльність учителя; характеристика функцій діяльності вчителя: консультативної , контрольної, організаційної тощо.

5. Характеристика діяльності учнів: рівень працездатності; активність мислення;вміння організувати свою діяльність на уроці; розуміння поставлених завдань; дотримання вимог учителя тощо.

6. Характеристика загальних результатів уроку: реалізація мети і завдань уроку; дотримання плану-конспекту уроку; якість роботи класу та вчителя.

Сучасні історики-методисти О. Пометун та Г. Фрейман стверджують, що результатом підготовки вчителя до уроку має стати відповідність певному переліку вимог. Вони визначають три групи вимог: до змісту навчального матеріалу, що опрацьовується на уроці; до методики проведення уроку; психолого-гігієнічні вимоги до організації уроку.

І. Вимоги до змісту навчального матеріалу, що опрацьовується на уроці:

• повноцінність історичного змісту, педагогічного задуму уроку, його відповідність очікуваним результатам;

• науковість навчального історичного матеріалу уроку;

• вірогідність історичних фактів;

• застосування різноманітних джерел знань;

• достатність і структурованість навчального історичного матеріалу для формування базових знань та розв'язання ключових проблем.

II. Вимоги до методики проведення уроку:

• мотивація і диференціація навчання;

• високий ступінь самостійної розумової діяльності учнів, їх пізнавальної активності;

• охоплення роботою всіх учнів;

• виховання інтересу до історії;

• правильний вибір типу і структури уроку, засобів і методів його проведення залежно від очікуваних результатів (дидактичної мети);

• відповідність прийомів навчання педагогічному задуму, змісту і пізнавальним можливостям учнів.

III. Психолого-гігієнічні вимоги до організації уроку:

• педагогічний такт учителя;

• культура мовлення, емоційність, темп мовлення;

• врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів;

• контакти з класом, наявність активної взаємодії та співпраці;

• дотримання санітарно-гігієнічних норм.

Запропоновані вимоги О. Пометун та Г. Фрейман можна також розглядати як своєрідну схему аналізу проведеного уроку.

Самоаналіз уроку — характеристика уроку, дана вчителем, який його провів. Вона може здійснюватися на основі схеми аналізу уроку або у формі відповідей на запитання щодо поетапного виконання всієї групи завдань: з підготовки уроку та вже проведеного уроку. Наприклад:

І. Чи відповідав урок програмі?

2. Чи правильно визначені мета і завдання уроку? Наскільки реалізовані мета та завдання уроку?

3. Чи правильно розподілений навчальний час за основними етапами уроку? Наскільки ефективним виявився розподіл навчального часу? 4. Наскільки доцільними були методи і засоби навчання? Як вони сприяли реалізації мети та завдань уроку?

5. Які метоли і засоби навчання були найбільш ефективними і результативними?

6. Які форми навчання (фронтальні, групові, індивідуальні) домінували на уроці? Чи вдалі їх вибір і поєднання? 7. Чи об'єктивно, з дотриманням вимог, критеріїв, коментарем оцінено діяльність учнів?
8. Чи правильно проведено на уроці інструктаж, визначено обсяг і складність домашнього завдання?

9. Чи було дотримано норм педагогічної етики, такту? Як було організоване спілкування з учнями, стимулювався успіх?

10. Що на уроці було найбільш вдалим, ефективним, а що не вдалося?Чому?

11. Чи сприяв урок розвитку учня? Як саме?

У навчально-методичній літературі можна зустріти ряд інших схем аналізу та самоаналізу проведеного уроку. Серед них важко визначити якусь найбільш універсальну.

Найкращою схемою аналізу проведеного уроку може бути сам план-конспект уроку. Аналізуючи всі структурні елементи плану-конспекту, можна з'ясувати, наскільки вони відповідають вимогами, були доцільними, продуманими і спрацювали на досягнення поставленої мети.

Література

1. Баханов К.О. Традиції та інновації в навчанні історії в школі: Дидактичний словник-довідник. — Запоріжжя: Просвіта, 2003. - 108 с.

2. В л а с о в В. Урок тематичного оцінювання навчальних досягнень учнів з історії: що і як оцінювати // Історія в школах України. - 2003. - № 2. - С. 11 - 14.

3. Дайри Н.Г. Как подготовить урок истории. — М.: Просвещение 1969. -128 с.

4. Д є с я т о в Д. Використання картин історичної тематики на уроці: створення образів чи міфів // Історія в школах України. - 2007. - № 5. - С. 17-23.

5. Ж є л і б а О. Робота з текстовими таблицями на уроках історії в старших класах // Історія в школах України. — 2002. — № 4. - С.42-44.

6. Лейбенгруб П. С. Дидактика уроку історії в середній школі - К.; Рад. шк,, 1968. — 187 с.

7. Мисан В. Сучасний урок історії: типологія, структура, характеристика форми // Історія в школах України — 2006. — № 2. – С. 15-21.

8. Мисан В. Розподіл навчального часу на уроках історії як дидактична проблема // Історія в школах України. — 2006, — № 7. - С. 22-29.

9. Пометун О., Фрейман Г. Методика навчання історії в школі. – К.; 2005. – 328 с.

10. Стражев А.И. Методика преподавания истории. – М.: Просвещение, 1964. – 287 с.

До 70-річчя утворення УПА

ЗАХОДИ ДО ВІДЗНАЧЕННЯ:

1) оформити книжково-журнальні виставки:

1. ” Коли ми вмирали, нам дзвони не грали...”(сторінками історії УПА);

2. “Армія нескорених: УПА”

3. “УПА. Шляхами лицарів ідеї і чину”

4. ”Їх душі — горіння і криця”(до річниці УПА)

епіграфи до книжково-журнальних виставок:

“Гей на півночі на Волині

Створилась армія УПА

Щоби воскресла Україна

І завітала свобода”

М.Галичко

“О Україно, Страднице свята!

На шрамі шрам, на рані рана!

Лиш ти моя надія і мета,

Що сяє зорею веснянок...”

А.Патрус-Карпатський

“Ой ти школо, повстанськая школо -

більш в Європі нема таких шкіл.

Пишуть хлопці на буках навколо -

на сторожі стоїть скоростріл.

Будем крісом кресати і словом,

хто заб”є в нашу землю свій зуб,

щоб над Києвом, Хустом і Львовом

заяснів синьо-жовтий тризуб!

“Половина Полісся в болоті”

“Зродились ми великої години

З пожеж війни і полум”я вогнів.

Плекав нас біль по втраті України,

Кормив нас гнет і гнів на ворогів”.

“Зродились ми великої години”

“Зголосився до повстанців

та пішов із ними в ліс,

там прийняли мене в сотню,

дали шапку, дали кріс”.

Ліс — для мене рідна хата,

а повстанці — це сім”я!

Боротись буду до загину,

за Вкраїну дам життя!

“Зголосився до повстанців”, сл. і мел. В. Юркевич

2) провести «круглі столи»:

· “Народження УПА”;

· ” Українська Повстанська Армія: погляд сучасників”

· "ОУН-УПА: Правда і міфи”

3) прослухати гімн ОУН-УПА «Червона Калина». Посилання на гімн в мережі інтернет: http://www.youtube.com/watch?v=P0_O4wGjsn0

4) організувати перегляд кінофільму "Залізна сотня" режисера Олеся Янчука, що знята за мотивами книги Юрія Борця "У вирі боротьби". Посилання на кінофільм в мережі інтернет: http://www.ex.ua/view_storage/548909679353

5) переглянути ролик святкування УПА в Україні 2008 р.. Посилання на ролик в мережі інтернет http://www.youtube.com/watch?v=uPoGT288Ogc

6) ознайомитися з історичною довідкою про УПА.

УПА : історична довідка

«Державу мусить будувати цілий нарід, – тільки тоді можна буде сподіватися, що українська держава укріпилася, і що її не можна так легко ліквідувати. Адже зазіхання Росії далі існують, і є загроза подальшого тиску з боку Росії на Україну. Тепер ми мусимо подбати, щоби був затертий кордон між Західною та Східною Україною»

Слава Стецько

УПА була створена 14 жовтня 1942 року за рішенням політичного проводу ОУН для захисту мирного населення України від знущань Німецької окупаційної влади. Головнокомандуючим УПА, з 1943р. по 1950р. був Роман Шухевич, псевдонім Тарас Чупринка. Маючи визначні здібності, він створив дієздатну, багаточисельну військову силу, котра потужно протистояла Німецьким і Радянським каральним військам.

Жахливі наслідки діяльності Радянської влади на Україні, голодомори, репресії, терор на Східній Україні з 1920р. по 1941р., масові вбивства, катування, четвертування людей в тюрмах НКВД на Західній Україні з 1939р. по 1941р. та не менш миролюбна політика Гітлера, остаточно озлобили людей проти Німецького фашизму і Московського більшовизму.

З 1950р. по 1954р. очолював УПА Василь Кук, котрий будучи раненим в бою попав в полон. Практично з початку 50-х років за рішенням головного проводу ОУН активні бойові дії згортаються, деякі формування розпускаються, а організаційна мережа переводиться в глибоке підпілля і основний напрям роботи зосереджується на пропагандивно-інформаційній діяльності. Левова частка найкращих сил ОУН та УПА отримує завдання легалізуватися, щоб в майбутньому підтримати та продовжити національно-визвольну боротьбу. Це завдання було успішно виконано і основні сили були збережені від повного знищення. Ці люди плекали ідею Української Державності протягом усього життя та передали її наступним поколінням. В наслідок чого у 1991 році постає Незалежна Українська Держава. Окремі відділи діяли включно до 60-х років.

Останній військовий обов'язок воїни УПА виконували в жовтні 1956 року коли сміливо боролися на кордоні з Венгрією, щоб допомогти Венгерському анти-комуністичному повстанню.

Українська Повстанська Армія була народною армією. Вона діяла в умовах бездержавності протягом багатьох років і повністю утримувалася народом.

Рекомендаційний список літератури

1. Бандера С. Перспективи Української революції: репринт.вид.-Дрогобич: Відродження,1998.-656с.

2. Борець Ю. Шляхами лицарів ідеї і чину.-К.,1996.-294с.

3. Бутко С. На шляху до збройного чину: Діяльність ОУН. В жовтні-листопаді 1941 року // Український історичний журнал.-1998.-№4.-С.110-115.

4. Голубченко І. Коли ми вмирали, нам дзвони не грали: ОУН.-УПА у боротьбі за державність України (1942-1953рр.) // Дзвін.-1993.-№7-9; 1994.-№№ 2-3,4-6

5. Гордасевич Г. Степан Бандера: людина і міф.-Львів,2001.-208с.

6. Історія ОУН.-УПА в 1943-1944 роках //Визвольний шлях. – 2001.-№8.-С.48-70.

7. Історія Українського війська 1917-1995.-Львів: Світ,1996.-840с.

8. Кентій А. ОУН. І німецько-польська війна 1939 року // Історія України.-2000.-№3.-С.4-6.

9. Косик В. Симон Петлюра.-Львів: НТШ,200.-88с.

10. Косик К. Україна і Німеччина у Другій світовій війні.-Париж-Нью-Йорк-Львів: НТШ,1993.-660с.

11. Круцик Р. ОУН-УПА: Правда і міфи / до 60-річчя ОУН.-УПА. Оглядова стаття з наведенням історичних довідок/ // українська культура.-2002.-№9-10.-с.10-11.

12. Лапайдух Р. Українська Повстанська Армія: Погляд через півстоліття // Дзвін.-2001.-№2.-С.103-111; №3.-С.113-123.

13. Лебедь М. УПА. – Дрогобич: Відродження,1993.-280с.

14. Літопис Нескореної України: т.2, кн.2. – Львів,1997.-664с.

15. Літопис Української Повстанської Армії: т.9,кн..2. – Львів: Літопис УПА,1992.-538с.

16. Лукінюк М. Боротьба УПА з окупантами: поступ до правди // Сучасність.-2001.-№5.-С.73-86; №6.-С.94-108.

17. Мірчук П. Відродження великої ідеї. – Торонто,1954.-64с.

18. Мірчук П. „З мого Духа печаттю”: У 25-ліття боротьби ОУН. – Нью-Йорк-Торонто,1954.-?

19. Мірчук П. Микола Міхновський апостол Української державності – Філадельфія,1960.-136с.

20. Мірчук П. На історичному закруті – Торонто,1959.-73с.

21. Мірчук П. Українська Повстанська Армія: 1942 – 1952: Документи і матеріали – Львів: Просвіта,1991.-448с.

22. Плав’юк М. Наша сила в нас самих: /що являє собою ОУН., хто стояв біля її витоків, які сили/ // Дніпро .-1995.-№1.-С.73-85.

23. Полтава П. Хто такі бандерівці та за що вони борються. – Дрогобич: Відродження,1994.-62с.

24. Полянський О. Армія нескорених: до 60-річчя УПА – Тернопіль,2002.-48с.

25. Рахманний Р. Державницька роля вояцтва УПА // Рахманний Р. Роздуми про Україну.-К.,1997.-С.613-648.

26. Роля та місце ОУН. і УПА в національно-визвольній боротьбі в середині ХХ століття // Визвольний шлях. - 2001.- кн.11. - С. 3-6.

27. Якимович Б. Збройні Сили України: нарис історії – Львів, 1996.

СПИСОК

навчальних програм, підручників та посібників для загальноосвітніх навчальних закладів,

яким надано гриф Міністерства освіти і науки України або схвалення для використання у загальноосвітніх навчальних закладах

Історія України

№

п/п

Назва

Автор

Клас

Видавництво

Документ про надання грифа

Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів «Історія України. Всесвітня історія. 5-9 класи»

5-6

ВД

«Освіта»

Наказ МОНмолодьспорту

від 06.06.2012

№ 664

Програми для загальноосвітніх навчальних закладів «Історія України. Всесвітня історія. 5-12 класи»

7-9

Перун

Лист МОН

від 23.12.2004

№ 1/11-6611

Програми для загальноосвітніх навчальних закладів «Історія України. 10-11 (історичний профіль)» (авт. Кульчицький С.В., Лебедєва Ю.Г.)

10-11

Поліграф

книга

Наказ МОН

від 28.10.2010

№ 1021

Програми для загальноосвітніх навчальних закладів «Історія України. 10-11 (профільний рівень суспільно-гуманітарний та філологічний напрям)»

(авт. Пометун О.І., Гупан Н.М., Фрейман Г.О.)

10-11

Поліграф

книга

Наказ МОН

від 28.10.2010

№ 1021

Збірник навчальних програм курсів за вибором для суспільно-гуманітарного напряму допрофільної підготовки та профільного навчання (історія, право, філософія, етика) у 3 частинах

10-11

Поліграф

книга

Лист МОН

від 12.03.2010

№ 1/11-1652

Програма факультативного курсу «Історія Голокосту»

10-11

Український інститут вивчення Голокосту «Ткума»

Лист ІІТЗО

від 25.03.2014

№ 14.1/12-Г-469

Основні підручники та навчальні посібники

Історія України (Вступ до історії) (підручник)

Власов В.С.

Генеза

Наказ МОНмолодьспорту

від 04.01.2013 № 10

Історія України (Вступ до історії) (підручник)

Пометун О.І., Костюк І.А.,

Малієнко Ю.Б.

ВД «Освіта»

Наказ МОНмолодьспорту

від 04.01.2013 № 10

Історія України (підручник)

Ладиченко Т.В., Свідерський Ю.Ю., Романишин Н.Ю.

Грамота

Наказ МОН

від 15.12.2009

№ 1133

10.

Історія України (підручник)

Смолій В.А., Степанков В.С.

Генеза

Наказ МОН

від 15.12.2009

№ 1133

11.

Історія України (підручник)

Струкевич О.К., Романюк І.М.,

Пірус Т.П.

Грамота

Наказ МОНмолодьспорту

від 26.04.2011

№ 375

12.

Історія України (підручник)

Гісем О.В.,

Мартинюк О.О.

Ранок

Наказ МОН

від 19.03.2008

№ 205

13.

Історія України (підручник)

Власов В.С.

Генеза

Наказ МОНмолодьспорту

від 26.04.2011

№ 375

14.

Історія України (підручник)

Швидько Г.К.

Генеза

Наказ МОНмолодьспорту

від 26.04.2011

№ 375

15.

Історія України (підручник)

Турченко Ф.Г., Мороко В.М.

Генеза

Наказ МОН

від 02.02.2009

№ 56

16.

Історія України (підручник)

Реєнт О.П., Малій О.В.

Генеза

Наказ МОН

від 02.02.2009

№ 56

17.

Історія України (підручник)

Струкевич О.К.

Грамота

Наказ МОН

від 02.02.2009

№ 56

18.

Історія України* (рівень стандарту, академічний)

Кульчицький С.В., Лебедєва Ю.Г.

Генеза

Наказ МОН

від 08.07.2010

№ 544

19.

Історія України* (рівень стандарту, академічний)

Пометун О.І., Гупан Н.М.

ВД «Освіта»

Лист МОНмолодьспорту

від 20.11.2012

№ 1/11-18075

20.

Історія України (рівень стандарту, академічний)

Струкевич О.К., Дровозюк С.І.,

Котенко Л.В.

Грамота

Лист МОНмолодьспорту

від 29.08.2012

№ 1/11-13813

21.

Історія України*(рівень стандарту, академічний)

Реєнт О.П., Малій О.В.

Генеза

Наказ МОН

від 03.03.2010

№ 177

22.

Історія України* (профільний рівень)

Турченко Ф.Г.

Генеза

Наказ МОН

від 03.03.2010

№ 177

23.

Історія України (рівень стандарту, академічний)

Струкевич О.К., Романюк І.М.,

Дровозюк С.І.

Грамота

Наказ МОНмолодьспорту

від 26.04.2011

№ 375

24.

Історія України (рівень стандарту, академічний)

Пометун О.І., Гупан Н.М.

ВД «Освіта»

Наказ МОНмолодьспорту

від 26.04.2011

№ 375

Додаткові підручники та навчальні посібники

25.

Історія України (Вступ до історії). Робочий зошит

Власов В.С.

Генеза

Лист ІІТЗО

від 21.06.2013

№ 14.1/12-Г-221

26.

Історія України (Вступ до історії). Зошит тестового контролю (поточного та тематичного оцінювання)

Власов В.С.

ФОП

Власов В.С.

Лист ІІТЗО

від 22.07.2013

№ 14.1/12-Г-363

27.

Історія України (Вступ до історії). Робочий зошит

Галєгова О.В.,

Пометун О.І.

ВД «Освіта»

Лист ІІТЗО

від 15.07.2013

№ 14.1/12-Г-317

28.

Історія України (Вступ до історії). Зошит для тематичного оцінювання

Малієнко Ю.Б.,

Пометун О.І.

ВД «Освіта»

Лист ІІТЗО

від 15.07.2013

№ 14.1/12-Г-318

29.

Історія України (Вступ до історії): зошит для поточного та тематичного оцінювання

Коніщева С.Є.

ПЕТ

Лист ІІТЗО

від 22.08.2013

№ 14.1/12-Г-555

30.

Історія України. Всесвітня історія. 7 клас. Завдання для поточного та тематичного контролю. Зошит для учнів

Балюта Є.І., Кресан Ж.В.

Генеза

Лист ІІТЗО

від 23.07.2013

№ 14.1/12-Г-390

31.

Історія України (підручник)

Власов В.С.

Генеза

Наказ МОН

від 26.04.2011

№ 375

32.

Зошит для тематичного оцінювання з історії України

Власов В.С.

Генеза

Лист ІІТЗО

від 26.11.2013

№ 14.1/12-Г-653

33.

Робочий зошит з історії України

Власов В.С.

Генеза

Лист ІІТЗО

від 26.11.2013

№ 14.1/12-Г-652

34.

Історія України. Комплексний зошит для контролю знань

Святокум О.Є.

Ранок

Лист ІІТЗО

від 13.07.2010

№ 1.4/18-Г-578

35.

Історія України. Експрес-контроль

Земерова Т.Ю., Скирда І.М.

Ранок

Лист ІІТЗО

від 13.07.2010

№ 1.4/18-Г-576

36.

Історія України. Опорний зошит

Даниленко В.В.

ВД

«Видавництво

Учитель»

Лист ІІТЗО

від 24.02.2010

№ 1.4/18-Г-75

37.

Тест-контроль. Історія України + Всесвітня історія

Воропаєва В.В.

Весна

Лист ІІТЗО

від 03.03.2011

№ 1.4/18-Г-625

38.

Навчально-методичний комплект «Історія України. 7 клас» («Книга для вчителя: розробки уроків», «Книга для додаткового читання», «Хрестоматія. Історія України», «Робочий зошит з історії України», «Усторія Укракїни. Зошит для тематичних контрольних робіт», «Методичні рекомендації. Календарне планування» )

за загальною редакцією

Ладиченко Т.В., Свідерського Ю.Ю.

Грамота

Лист ІІТЗО

від 11.07.2011

№ 1.4/18-Г-613

39.

Історія України. Всесвітня історія: зошит для поточного та тематичного оцінювання

Коніщева С.Є.

ПЕТ

Лист ІІТЗО

від 22.08.2013

№ 14.1/12-Г-550

40.

Робочий зошит з історії України

Власов В.С.

Генеза

Лист ІІТЗО

від 26.11.2013

№ 14.1/12-Г-654

41.

Історія України. Всесвітня історія. 8 клас. Завдання для поточного та тематичного контролю. Зошит для учнів

Балюта Є.І., Кресан Ж.В.

Генеза

Лист ІІТЗО

від 23.07.2013

№ 14.1/12-Г-388

42.

Історія України. Зошит для тематичного оцінювання

Струкевич О.К., Гужва Н.С.,

Галєгова О.В.

Грамота

Лист ІІТЗО

від 22.08.2013

№ 14.1/12-Г-569

43.

Історія України. Робочий зошит

Власов В.С., Данилевська О.М.

Літера ЛТД

Лист ІІТЗО

від 15.06.2010

№ 1.4/18-Г-315

44.

Історія України. Експрес-контроль

Горєла І.М., Сасіна О.О.

Ранок

Лист ІІТЗО

від 13.07.2010

№ 1.4/18-Г-575

45.

Історія України. Опорний зошит

Даниленко В.В.

ВД

«Видавництво

Учитель»

Лист ІІТЗО

від 24.02.2010

№ 1.4/18-Г-72

46.

Тест-контроль. Історія України + Всесвітня історія

Воропаєва В.В., Татарінов М.В.

Весна

Лист ІІТЗО

від 27.01.2011

№ 1.4/18-Г-42

47.

Історія України. Зошит для тематичного оцінювання. 8 клас

Власов В.С.

Ґенеза

Лист ІІТЗО

від 23.07.2013

№ 14.1/12-Г-393

48.

Історія України. Всесвітня історія: зошит для поточного та тематичного оцінювання

Коніщева С.Є.

ПЕТ

Лист ІІТЗО

від 22.08.2013

№ 14.1/12-Г-551

49.

Історія України. Всесвітня історія. 9 клас. Завдання для поточного та тематичного контролю. Зошит для учнів

Балюта Є.І., Голівець О.С.

Генеза

Лист ІІТЗО

від 23.07.2013

№ 14.1/12-Г-386

50.

Тест-контроль. Історія України + Всесвітня історія

Воропаєва В.В.

Весна

Лист ІІТЗО

від 27.01.2011

№ 1.4/18-Г-43

51.

Історія України. Експрес-контроль

Скирда І.М.

Ранок

Лист ІІТЗО

від 13.07.2010

№ 1.4/18-Г-577

52.

Історія України. Опорний зошит

Даниленко В.В.

ВД

«Видавництво

Учитель»

Лист ІІТЗО

від 15.06.2010

№ 1.4/18-Г-322

53.

Історія України. Зошит тестових завдань

Реєнт О.П., Малій О.В.

Генеза

Лист ІІТЗО

від 25.03.2014

№ 14.1/12-Г-473

54.

Історія України. Всесвітня історія: зошит для поточного та тематичного оцінювання

Коніщева С.Є.

ПЕТ

Лист ІІТЗО

від 22.08.2013

№ 14.1/12-Г-552

55.

Історія України. Всесвітня історія. 10 клас. Завдання для поточного та тематичного контролю. Зошит для учнів

Балюта Є.І., Голівець О.С.

Генеза

Лист ІІТЗО

від 23.07.2013

№ 14.1/12-Г-384

56.

Додаткові матеріали до підручника «Історія України. 10 клас (рівень стандарту, академічний рівень)»

Кульчицький С.В., Лебедєва Ю.Г.

Генеза

Лист ІІТЗО

від 27.09.2011

№ 1.4/18-Г-750

57.

Історія України. Опорний зошит

Даниленко В.В.

ВД

«Видавництво

Учитель»

Лист ІІТЗО

від 31.05.2010

№ 1.4/18-Г-236

58.

Тест-контроль. Історія України + Всесвітня історія

Воропаєва В.В.,Воропаєв Ю.М.

Весна

Лист ІІТЗО

від 27.01.2011

№ 1.4/18-Г-44

59.

Історія України. Комплексний зошит для контролю знань (рівень стандарту)

Святокум О.Є.

Ранок

Лист ІІТЗО

від 16.11.2010

№ 1.4/18-Г-767

60.

Історія України. Всесвітня історія: зошит для поточного та тематичного оцінювання

Коніщева С.Є.

ПЕТ

Лист ІІТЗО

від 22.08.2013

№ 14.1/12-Г-553

61.

Історія України. Всесвітня історія. 11 клас. Завдання для поточного та тематичного контролю. Зошит для учнів

Балюта Є.І., Голівець О.С.

Генеза

Лист ІІТЗО

від 23.07.2013

№ 14.1/12-Г-382

62.

Історія України (підручник) (рівень стандарту, академічний)

Кульчицький С.В., Лебедєва Ю.Г.

Генеза

Наказ МОН

від 16.03.2011

№ 235

63.

Історія України (підручник) (профільний рівень)

Турченко Ф.Г.

Генеза

Наказ МОН

від 16.03.2011

№ 235

64.

Тест-контроль. Історія України + Всесвітня історія

Воропаєва В.В., Татарінов М.В.

Весна

Лист ІІТЗО

від 03.08.2011

№ 1.4/18-Г-686

65.

Історія України. Всесвітня історія: зошит для поточного та тематичного оцінювання

Коніщева С.Є.

ПЕТ

Лист ІІТЗО

від 22.08.2013

№ 14.1/12-Г-554

66.

Разом на одній землі. Історія України багатокультурна

Мисан В.О. та інші

10-11

Нова доба

Лист ІІТЗО

від 08.02.2012

№ 1.4/12-Г-33

67.

Історія України. Комплексний зошит для контролю знань (рівень стандарту, академічний рівень)

Святокум О.Є.

Ранок

Лист ІІТЗО

від 25.03.2014

№ 14.1/12-Г-471

68.

Історія України. Посібник для підготовки до ДПА та ЗНО.

Власов В.С.

Генеза

Лист МОНмолодьспорту

від 08.11.2012

№1/11-17388

69.

Історія України. ЗНО за 30 днів. Навчальний посібник для підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання

Коляда І.А., Кирієнко О.Ю.

Генеза

Лист МОНмолодьспорту

від 08.11.2012

№1/11-17389

70.

Історія України. Повний шкільний курс. Довідник для підготовки до ЗНО Тренувальні тести для підготовки до ЗНО

Мокрогуз О.П., Атамась О.В.,

Гаврилюк Ж.М., Коніщева С.Є., Філіпенко Т.М.

Генеза

Лист МОНмолодьспорту

від 08.11.2012

№1/11-17390

71.

Історія України. Довідник для підготовки до ЗНО. Повний шкільний курс.

Лебедєва Ю.Г.

Генеза

Лист МОНмолодьспорту

від 08.11.2012

№1/11-17392

72.

Твій репетитор з історії України. Комплексне видання для підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання

Бондар В.В., Бондар В.М.,

Гончар О.Т., Гончар Г.В.,

Генеза

Лист МОНмолодьспорту

від 08.11.2012

№1/11-17393

Методична література

73.

Історія України (Вступ до історії). Книжка для вчителя

Власов В.,

Островський В.

Генеза

Лист ІІТЗО

від 21.06.2013

№ 14.1/12-Г-220

74.

Методика викладання курсу «Історія України (Вступ до історії)»

Власов В.,

Островський В.

Інститут педагогіки НАПН України

Лист ІІТЗО

від 03.07.2013

№ 14.1/12-Г-262

75.

Методичний коментар до програми з історії для основної школи

за редакцією О. Пометун

Інститут педагогіки НАПН України

Лист ІІТЗО

від 02.07.2013

№ 14.1/12-Г-251

76.

Методичний посібник для вчителів «Викладання історії в 5 класі»

Пометун О.І.

Малієнко Ю.Б.

Інститут педагогіки НАПН України

Лист ІІТЗО

від 20.12.2013

№ 14.1/12-Г-673

77.

Історія України. Всесвітня історія (інтегрований курс). 6 клас. Методичний та дидактичний супровід навчальної діяльності. Книжка для вчителя

Кресан Ж.В.

Генеза

Лист ІІТЗО

від 23.07.2013

№ 14.1/12-Г-391

78.

Історія України. Всесвітня історія. 7 клас. Методичний та дидактичний супровід навчальної діяльності. Книжка для вчителя

Балюта Є.І., Голівець О.С.

Генеза

Лист ІІТЗО

від 23.07.2013

№ 14.1/12-Г-386

79.

Історія України. Книжка для вчителя

Власов В.С. та інші

Мандрівець

Лист ІІТЗО

від 24.02.2010

№ 1.4/18-Г-80

80.

Історія України. Книжка для вчителя

Власов В.С. та інші

Мандрівець

Лист ІІТЗО

від 24.02.2010

№ 1.4/18-Г-79

81.

Історія України. Всесвітня історія. 8 клас. Методичний та дидактичний супровід навчальної діяльності. Книжка для вчителя

Балюта Є.І., Кресан Ж.В.

Генеза

Лист ІІТЗО

від 23.07.2013

№ 14.1/12-Г-387

82.

Історія України. Книжка для вчителя

Гужва Н.С., Галєгова О.В.

Грамота

Лист ІІТЗО

від 22.08.2013

№ 14.1/12-Г-563

83.

Історія України. Всесвітня історія. 9 клас. Методичний та дидактичний супровід навчальної діяльності. Книжка для вчителя

Балюта Є.І., Голівець О.С.

Генеза

Лист ІІТЗО

від 23.07.2013

№ 14.1/12-Г-385

84.

Історія України. Всесвітня історія. 10 клас. Методичний та дидактичний супровід навчальної діяльності. Книжка для вчителя

Балюта Є.І., Голівець О.С.

Генеза

Лист ІІТЗО

від 23.07.2013

№ 14.1/12-Г-383

85.

Історія України. Всесвітня історія. 11 клас. Методичний та дидактичний супровід навчальної діяльності. Книжка для вчителя

Балюта Є.І., Голівець О.С.

Генеза

Лист ІІТЗО

від 23.07.2013

№ 14.1/12-Г-381

86.

Полікультурика: кроки до опанування культури міжнаціональної толерантності в школі та в позашкільній роботі

Ленчовська А., Крейдерман К.,

Грінберг М.

10-11

Майстер книги

Лист ІІТЗО

від 11.03.2011

№ 1.4/18-Г-157

87.

Основи критичного мислення (для профільних класів суспільно-гуманітарного і філологічного напряму)

за заг. ред. Пометун О.І.

10(11)

Благодійна організація «Вчителі за демократію та партнерство»

Лист ІІТЗО

від 25.03.2014

№ 14.1/12-Г-474

88.

Методика використання мережевих технологій у навчанні історії

Десятов Д.Л.

Миколаївький

ОІППО

Лист ІІТЗО

від 07.02.2014

№ 14.1/12-Г-89

89.

«Методика формування хронологічних та картографічних умінь на уроках історії України» (методичний посібник)

Власов В.С.

Інститут педагогіки НАПН України

Лист ІІТЗО

від 28.02.2013

№ 14.1/12-Г-97

90.

«Пам’ятки архітектури та образотворчого мистецтва України від Середньовіччя до Новітньої доби: змістові та методичні аспекти»

(методичний посібник)

Власов В.С.

Інститут педагогіки НАПН України

Лист ІІТЗО

від 28.02.2013

№ 14.1/12-Г-96

91.

Посібник для вчителя «Україна та Росія на перехрестях історії. Культура Давньої культури»

Ричка В., Назаренко О.

ВД «Освіта»

Лист МОНмолодьспорту

від 20.11.2012

№1/11-18034

92.

Посібник для вчителя «Україна та Росія на перехрестях історії. Повсякденне життя радянської людини (друга половина ХХ ст.)»

Коляструк О., Шубін О.

ВД «Освіта»

Лист МОНмолодьспорту

від 20.11.2012

№1/11-18036

93.

Посібник для вчителя «Україна та Росія на перехрестях історії. Справа та дні людей «військового чину»: повсякденне життя російського дворянства і української шляхти у XVI– першій половині XVIІ ст.»

Блануца А., Назаров В.

ВД «Освіта»

Лист МОНмолодьспорту

від 20.11.2012

№1/11-18035

Всесвітня історія

Основні підручники та навчальні посібники

94.

Всесвітня історія. Історія України (підручник)

Бандровський О.Г., Власов В.С.

Генеза

Наказ МОН

від 07.02.2014

№ 123

95.

Всесвітня історія. Історія України (підручник)

Пометун О.І., Мороз П.В.,

Малієнко Ю.Б.

ВД

«Освіта»

Наказ МОН

від 07.02.2014

№ 123

96.

Всесвітня історія (підручник)

Ліхтей І.М.

Грамота

Наказ МОН

від 15.12.2009

№ 1133

97.

Всесвітня історія (підручник)

Подаляк Н.Г.

Генеза

Наказ МОН

від 15.12.2009

№ 1133

98.

Історія середніх віків (підручник)

Крижанівський О.П., Хірна О.О.

Наш час, Оріана Нова

Наказ МОН

від 15.12.2009

№ 1133

99.

Всесвітня історія. Новий час (XV-XVIII ст.) (підручник)

Ліхтей І.М.

Грамота

Наказ МОН

від 19.03.2008

№ 205

100.

Всесвітня історія. Новий час (XV-XVIII ст.) (підручник)

Подаляк Н.Г.

Генеза

Наказ МОНмолодьспорту

від 26.04.2011

№ 375

101.

Всесвітня історія. Новий час (XV-XVIII ст.) (підручник)

Гісем О.В., Мартинюк О.О.

Ранок

Наказ МОН

від 19.03.2008

№ 205

102.

Всесвітня історія. Новий час (XV-XVIII ст.) (підручник)

Д'ячков С.В., Литовченко С.Д.

Ранок

Наказ МОН

від 19.03.2008

№ 205

103.

Всесвітня історія (підручник)

Гісем О.В., Мартинюк О.О.

Ранок

Наказ МОН

від 02.02.2009

№ 56

104.

Всесвітня історія (підручник)

Осмоловський С.О., Ладиченко Т.В.

Генеза

Наказ МОН

від 02.02.2009

№ 56

105.

Всесвітня історія (підручник)

Бердичевський Я.М., Щупак І.Я., Морозова Л.В.

Прем’єр

Наказ МОН

від 02.02.2009

№ 56

106.

Всесвітня історія* (рівень стандарту, академічний рівень) (підручник)

Полянський П.Б.

Генеза

Наказ МОН

від 03.03.2010

№ 177

107.

Всесвітня історія* (рівень стандарту, академічний рівень) (підручник)

Щупак І.Я., Морозова Л.В.

Прем’єр

Наказ МОН

від 03.03.2010

№ 177

108.

Всесвітня історія* (профільний рівень) (підручник)

Ладиченко Т.В.,

Осмоловський С.О.

Генеза

Наказ МОН

від 03.03.2010

№ 177

109.

Всесвітня історія* (рівень стандарту, академічний) (підручник)

Ладиченко Т.В.

Грамота

Наказ МОНмолодьспорту

від 16.03.2011

№ 235

110.

Всесвітня історія* (рівень стандарту, академічний) (підручник)

Щупак І.Я.

Прем¢єр

Наказ МОНмолодьспорту від 16.03.2011

№ 235

Додаткові підручники та навчальні посібники

111.

Всесвітня історія. Робочий зошит. Контурні карти, таблиці, схеми, ілюстрації. 7 клас

Малієнко Ю.Б.

Генеза

Лист ІІТЗО

від 23.07.2013

№ 14.1/12-Г-394

112.

Історія середніх віків. Робочий зошит

Ладиченко Т.В., Гужва Н.С.

Грамота

Лист ІІТЗО

від 15.06.2010

№ 1.4/18-Г-321

113.

Історія середніх віків Тематичні контрольні роботи

Ладиченко Т.В., Гужва Н.С.

Грамота

Лист ІІТЗО

від 11.07.2011

№ 1.4/18-Г-614

114.

Всесвітня історія (кінець V-XV ст.). Опорний зошит

Даниленко В.В.

ВД

«Видавництво

Учитель»

Лист ІІТЗО

від 24.02.2010

№ 1.4/18-Г-74

115.

Історія середніх віків. Комплекс-ний зошит для контролю знань

Святокум О.Є.

Ранок

Лист ІІТЗО

від 15.06.2010

№ 1.4/18-Г-313

116.

Історія України. Всесвітня історія: зошит для поточного та тематичного оцінювання

Коніщева С.Є.

ПЕТ

Лист ІІТЗО

від 22.08.2013

№ 14.1/12-Г-550

117.

Зошит для тематичного оцінювання з історії середніх віків

Малієнко Ю.Б.

Генеза

Лист ІІТЗО

від 26.11.2013

№ 14.1/12-Г-651

118.

Всесвітня історія. Зошит для тематичного оцінювання. 8 клас

Подаляк Н.Г., Малієнко Ю.Б.

Генеза

Лист ІІТЗО

від 23.07.2013

№ 14.1/12-Г-396

119.

Всесвітня історія. Робочий зошит. Контурні карти, таблиці, схеми, ілюстрації. 8 клас

Подаляк Н.Г., Малієнко Ю.Б.

Генеза

Лист ІІТЗО

від 23.07.2013

№ 14.1/12-Г-395

120.

Історія України. Зошит для тематичного оцінювання

Гужва Н.С.

Грамота

Лист ІІТЗО

від 22.08.2013

№ 14.1/12-Г-568

121.

Всесвітня історія. Комплексний зошит для контролю знань

Святокум О.Є.

Ранок

Лист ІІТЗО

від 15.06.2010

№ 1.4/18-Г-314

122.

Всесвітня історія. (Новий час Х VІ-XVІІІ ст.). Опорний зошит

Даниленко В.В.

ВД

«Видавництво

Учитель»

Лист ІІТЗО

від 24.02.2010

№ 1.4/18-Г-73

123.

Всесвітня історія. Експрес-контроль

Охредько О.Е.

Ранок

Лист ІІТЗО

від 01.07.2010

№ 1.4/18-Г-395

124.

Історія України. Всесвітня історія: зошит для поточного та тематичного оцінювання

Коніщева С.Є.

ПЕТ

Лист ІІТЗО

від 22.08.2013

№ 14.1/12-Г-551

125.

Всесвітня історія. Опорний зошит

Даниленко В.В.

ВД

«Видавництво

Учитель»

Лист ІІТЗО

від 15.06.2010

№ 1.4/18-Г-321

126.

Всесвітня історія. Зошит тематичних контрольних робіт

Ладиченко Т.В., Осмоловський С.О.

Ґенеза

Лист ІІТЗО

від 10.11.2010

№ 1.4/18-Г-755

127.

Історія України. Всесвітня історія: зошит для поточного та тематичного оцінювання

Коніщева С.Є.

ПЕТ

Лист ІІТЗО

від 22.08.2013

№ 14.1/12-Г-552

128.

Всесвітня історія. Комплексний зошит для контролю знань (рівень стандарту)

Святокум О.Є.

Ранок

Лист ІІТЗО

від 16.11.2010

№ 1.4/18-Г-764

129.

Всесвітня історія. Опорний зошит

Даниленко В.В., Атамась О.В.

ВД

«Видавництво

Учитель»

Лист ІІТЗО

від 15.06.2010

№ 1.4/18-Г-320

130.

Історія України. Всесвітня історія: зошит для поточного та тематичного оцінювання

Коніщева С.Є.

ПЕТ

Лист ІІТЗО

від 22.08.2013

№ 14.1/12-Г-553

131.

Всесвітня історія (підручник), (профільний рівень)

Ладиченко Т.В., Заблоцький Ю.І.

Генеза

Наказ МОНмолодьспорту

від 16.03.2011

№ 235

132.

Всесвітня історія. Комплексний зошит для контролю знань (рівень стандарту, академічний рівень)

Святокум О.Є.

Ранок

Лист ІІТЗО

від 25.03.2014

№ 14.1/12-Г-470

133.

Всесвітня історія. Збірник тестових завдань для підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання

Заблоцький Ю.І.

Генеза

Лист МОНмолодьспорту

від 05.11.2012

№ 1/11-17206

134.

Всесвітня історія. ЗНО за 30 днів. Навчальний посібник для підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання

Ладиченко Т.В., Камбалова Я.М

Генеза

Лист МОНмолодьспорту

від 05.11.2012

№ 1/11-17212

135.

Історія України. Всесвітня історія: зошит для поточного та тематичного оцінювання

Коніщева С.Є.

ПЕТ

Лист ІІТЗО

від 22.08.2013

№ 14.1/12-Г-554

Методична література

136.

Історія середніх віків (методичний посібник)

Камбалова Я.М.

Грамота

Лист ІІТЗО

від 11.07.2011

№ 1.4/18-Г-615

137.

Книжка для вчителя. Історія середніх віків. 7 клас

Малієнко Ю.Б.

Генеза

Лист ІІТЗО

від 23.07.2013

№ 14.1/12-Г-397

138.

Всесвітня історія. Новий час (XV-XVIII ст.). Книжка для вчителя

Вєтров І.Г., Камбалова Я.М.,

Гужва Н.С.

Грамота

Лист ІІТЗО

від 22.08.2013

№ 14.1/12-Г-564

139.

Всесвітня історія (НМК для вчителів)

Коляда І., Кирієнко О., Милько В.

Аксіома

Лист ІІТЗО

від 28.01.2014

№ 14.1/12-Г-65

140.

Організація методичного об’єднання вчителів суспільно-гуманітарних дисциплін

Нікітіна І.П., Галєгова О.В.,

Нікітін Ю.О.

Навчальна книга-Богдан

Лист ІІТЗО

від 15.06.2010

№ 1.4/18-Г-309

141.

Робочий журнал молодого вчителя

Нікітіна І.П., Галєгова О.В.,

Нікітін Ю.О.

Навчальна книга-Богдан

Лист ІІТЗО

від 15.06.2010

№ 1.4/18-Г-308

142.

Паспорт кабінету історії

Нікітіна І.П., Галєгова О.В.,

Нікітін Ю.О.

Навчальна книга-Богдан

Лист ІІТЗО

від 15.06.2010

№ 1.4/18-Г-311

143.

Організація діяльності кабінету суспільних дисциплін

Нікітіна І.П., Галєгова О.В.,

Нікітін Ю.О.

Навчальна книга-Богдан

Лист ІІТЗО

від 15.06.2010

№ 1.4/18-Г-310

Атласи та контурні карти з історії

144.

Атлас та контурні карти «Всесвітня історія. Історія України (інтегрований курс)»

Картографія

Лист МОНмолодьспорту України

від 01.03.2013

№ 1/11-4863

145.

Атлас та контурні карти «Історія України»

Картографія

Лист МОНУ

від 21.05.2013

№ 1/11-8618

146.

Атлас «Україна: історичний атлас»

ТОВ «Видавництво «МАПА»

Лист МОНмолодьспорту України

від 05.04.2013

№ 1/11-4566

147.

Атлас «Історія України»

Картографія

Лист МОНмолодьспорту України

від 01.03.2013

№ 1/11-4860

148.

Контурні карти «Історія України»

Картографія

Лист МОНУ

від 21.05.2013

№ 1/11-8617

149.

Атлас «Україна: історичний атлас»

ТОВ «Видавництво «МАПА»

Лист МОНмолодьспорту України

від 05.04.2013

№ 1/11-4567

150.

Атлас та контурні карти «Історія України»

Картографія

Лист МОНУ

від 01.07.2013

№ 1/11-10728

151.

Атлас «Україна: історичний атлас»

ТОВ «Видавництво «МАПА»

Лист МОНмолодьспорту України

від 05.04.2013

№ 1/11-4565

152.

Атлас та контурні карти «Історія України»

Картографія

Лист МОНУ

від 01.07.2013

№ 1/11-10729

153.

Атлас «Україна: історичний атлас»

ТОВ «Видавництво «МАПА»

Лист МОНмолодьспорту України

від 10.06.2013

№ 1/11-9755

154.

Атлас «Історія України»

Картографія

Лист МОНУ

від 01.07.2013

№ 1/11-10730

155.

Атлас та контурні карти «Історія середніх віків»

Картографія

Лист МОНмолодьспорту України

від 01.03.2013

№ 1/11-4861

156.

Атлас та контурні карти «Всесвітня історія. Новий час (XV-XVIII ст.)»

Картографія

Лист МОНУ

від 01.03.2013

№ 1/11-4862

157.

Контурні карти «Всесвітня історія. 9 клас: контурні карти»

Ранок

Лист МОНУ

від 21.12.2010

№ 1/11-11711

158.

Атлас та контурні карти «Всесвітня історія. Новітній період (1939-2012 рр.)»

ПрАТ «Інститут передових технологій»

Лист МОНУ

від 21.05.2013

№ 1/11-8616

Програми та навчальні посібники з курсу «Історія рідного краю»

159.

Навчальна програма курсу за вибором «Історія рідного краю (Донеччина з найдавніших часів до початку ХХІ ст.)» (авт. Нікітська Л.А., Пестрецова В.В., Ольхіна Н.І.)

7-11

Донецький

ОІППО

Лист ІІТЗО

від 27.02.2012

№ 14.1/12-Г-61

160.

Навчальна програма «Історія Полтавщини. 6-11 класи» (авт.. Білоусько В.В., Зелюк В.В., Мирошниченко В.І., Міщенко І.О.)

6-11

Полтавський ОІППО

Лист ІІТЗО

від 26.11.2013

№ 14.1/12-Г-649

161.

Програма курсу за вибором «Традиції єврейського народу» автор Абрамова Н.В.

5-11

Чернівецький

ОІППО

Лист ІІТЗО

від 13.02.2013

№ 14.1/12-Г-68

162.

Програма курсу за вибором «Історія єврейського народу» автор Абрамова Н.В.

6-11

Чернівецький

ОІППО

Лист ІІТЗО

від 13.02.2013

№ 14.1/12-Г-67

163.

Програма курсу за вибором «Історія Голокосту» автор Абрамова Н.В.

10-11

Чернівецький

ОІППО

Лист ІІТЗО

від 13.02.2013

№ 14.1/12-Г-66

Додаткові підручники та навчальні посібники

164.

Історія Тернополя

Букавін І.

Департамент освіти і науки Тернопільської ОДА

Лист ІІТЗО

від 26.11.2013

№ 14.1/12-Г-650

165.

Навчально-методичний комплект «Мій Київ» (навчальний посібник, методичний посібник, робочий зошит)

Комаров Ю.С.,

Комарова П.Г.,

Атаманенко С.І.,

Алексеєнко І.В.

Сім кольорів

Лист ІІТЗО

від 11.07.2011

№ 1.4/18-Г-611

166.

Навчально-методичний комплект «Одесса – мой город родной» (програма, навчальний та методичний посібник)

Костусєв О.О.,

Задорожна Л.К.,

Левчишен О.М.,

Поспєлов А.С.,

Волковська Т.І. та ін..

Одеський ОІУВ

Лист ІІТЗО

від 22.08.2012

№ 14.1/12-Г-250

167.

Історія рідного краю (Донеччина кінця XVIII – кінець ХІХ ст.)

Нестерцова С.М., Щербініна О.В., Ольхіна Н.І., Рибак І.М.

Донецький

ОІППО

Лист ІІТЗО

від 27.02.2012

№ 14.1/12-Г-62

168.

Історія Прикарпаття

Островський В.В.

9(11)

Івано-Франківський

ОІППО

Лист ІІТЗО

від 22.07.2013

№ 14.1/12-Г-360

169.

Методичний посібник «Харківщинознавство»

за ред. Л.Д.Покрової

8-9

Комунальний вищий навчальний заклад «Харківська академія неперервної освіти»

Лист ІІТЗО

від 25.03.2014

№ 14.1/12-Г-472

Пустографка уроку

Оцінка як покарання та заохочення

Для того, щоб орієнтуватися у цьому світі, дитині потрібна оцінка її дій. Тобто без системи заохочень і покарань у будь –якому випадку не обійтися. Педагог повиненграмотно і своєчасно застосовувати методи стимулювання, з урахуванням індивідуальних особливостей кожної дитини. Уміле застосування покарань і заохочень вимагає від вчителя педагогічного такту і певної майстерності. Будь –яка дія повинна супроводжуватись аналізом причин та умов, які сприяли застосуванню того чи іншого методу.

При використанні заохочення і покарання головне –уникати крайнощів. Розсудливість і розуміння індивідуальних якостейдитини допомагають зорієнтуватися при використанні дисциплінарних заходів. Якщо дитина чекає лише покарання, то вона не навчиться правильної поведінки.

Педагогічно ефективною вважається та оцінка, яка створює в дитини прагнення до самовдосконалення, до набуття знань, вмінь і навичок, до вирблення в себе цінних позитивних якостей, соціально корисних форм культурної поведінки.

Навчання –не механічна передача знань від вчителя до дититни, а, насамперед, людські відносини. Відношення дитини до знань, до навчання у величезній мірі залежить від того, як він ставиться до вчителя. Якщо учень відчув несправедливість, він вражений. Проте, як стверджують дослідники, стимулюючою може бути і негативна оцінка, за умови, що вона об’єктивна, доброзичлива і учень її усвідомлює.

Психологи і педагоги одностайні у тому, що оцінка здатна викликати в учня гаму гострих і глибоких переживань: радість успіху, задоволення, сором за невдачу, підвищену тривожність. Позитивні емоції, пов’язані з одержаною оцінкою, вчені вважають могутнім стимулом навчання, негативні –навпаки, погіршують загальний стан школяра, знижують його працездатність.

Найкращим заохоченням i найсильнішим покаранням у педагогічній праці великий український класик В.Сухомлинський називав оцінку. Але користуватися цим могутнім інструментом він радив лише тим учителям, які по-справжньому люблять дітей. Але віра школяра в щирість і справедливість вчителя, взаємна довіра між ними, доброта, це саме ті якості, які хочуть бачити діти у своєму наставнику. Він має поєднувати в собі «сердечну доброту i мудру суровість батьків». Лише в старших класах радив Василь Олександрович користуватися оцінкою як покаран-ням, тому що для молодших школярів негативна оцінка—це велике принижения, глибока травма, втрата впевненості у своїх силах. Оцінка у В.Сухомлинського стала нагородою за працю, а не покаранням за лінощі. Він закликав глибоко поважати «дитяче незнання», заохочувати найменший ycпix дитини гарною оцінкою, щирим словом, подякою батькам. Свого часу Д. Ельконін виголосив дуже влучну фразу, яка згодом стала відомим афоризмом: «Оцінка є націленою в чоло дитини гвинтівкою». Цi слова перегукуються з тривогою В.Сухомлинського про психоз дорослих у гонитві за гарними оцінками, що «зароджується в ciм'ї й захоплює, лягає важким тягарем на юні душі школярів калічить їx». Toдi як у дитини ще не сформувалися необхідні здібності, батьки вимагають лише відмінних оцінок. Учні почуваються злочинцями, якщо отримують посередні результати.

На жаль, більшість педагогів і досі вважає, що оцінки найкраще мотивують навчання. Але, як стверджую Ш.Амонашвілі, діти прагнуть оцінювання своїх успіхів лише тому, що вчителі самі пристрастили їх до цього. Він називає великим лукавством твердження, що діти, мовляв, прагнуть будь яких оцінок. Насправді вони чекають найкращих балів, а тому й домагаються їх всілякими хитромудрими засобами: шпаргалками, замаскованими формами списування, вигадливими підказками. А чого варта грубість учителя, його силовий вплив заради найсвятішого –з точністю аптекаря оцінити знання дитини! Це надбання авторитарно –імперської педагогіки ще й досі тримає на озброєнні масова школа. Бо як інакше забезпечити спокій і покору в своїй імперії, як присилувати учнів краще учитися, не пустувати, не хуліганити, не заважати? Для цього давно винайдені й випробовані ще середньовічною єзуїтською школою негативні оцінки, що надійно охороняють процес навчання учнів від самих учнів, схильних щохвилини ухилитися від навчання. В авторитарній педагогіці вчитель контролює, перевіряє, знаходить полилки, вказує на недоліки, оцінює, дає коментарі за результатами. Тож оцінка стає виявом єдиної волі і думки педагога. Оцінка вчителя не має для дитини конкретного змістовного значення, бо учень не лише позбавлений необхідності перевіряти та оцінювати свою діяльність, якими критеріями керується вчитель, здійснюючи контроль.

Оцінка, введена для штучного стимулювання навчально- пізнавальної діяльності учнів, насправді внесла страх і непевність, вона стала своєрідним тромбом освітнього процесу. Як результат –виховання людини невпевненої, беззахисної, зневіреної у своїх здібностях, із недорозвиненим почуттям відповідальності за свої дії, боязкої, соціально пасивної з деформованим аналітичним міркуванням.

Новий підхід до розв’язанням проблеми оцінювання спробували виробити в «школі життя» Ш.Амонашвілі, де навчальний процес був побудований так, щоб в учнів з перших днів вироблялася здатність до оцінювальної й самооцінювальної діяльності: приняття або творення еталонів, зразків, присвоєння способів оцінних зіставлень, оцінних і самооцінних суджень, контролю і самоконтролю. Оцінна діяльність вчителя грунтується лише на ствердженні успіхів або на запобігання невдачам. «Школа життя» -це школа без формальних оцінок і нагород (цифрових, словесних, знакових, матеріалізованих або матеріальних). Двічі на рік діти готують для батьків спеціальні пакети зі своїми роботами, а з класу в клас вони переходять на основі характеристики вчителів.

Гуманізація освіти гостро ставить питання зміни контрольно-оцінної системи, оскільки вci підходи до оцінювання в сучасній школі й і дoci залишаються авторитарними. Діти не беруть yчacтi в оцінюванні своїх знань. Усім відомо, що діти бояться контролю, адже вся система побудована так, що педагоги перевіряють здебільшого не рівень знань учнів, а те, чого діти не знають, при цьому щоразу коментарі обмежені словами: «не знаєш», «не ивчив», «не думав». Тож навряд чи такі дії сприятимуть підвищенню мотивації до навчання, тим більше до самоконтролю.

Шкільна система побудована таким чином, що учні почуваються під час опитування не переможцями, а переможеними. Усний коментар учителя спроможний пом’якшити гіркоту розчарування дитини, дати їй надію, підбадьорити, викликати відчуття співпереживання. В такому коментарі важливо все: відтінки інтонації, жести, погляди. Формальність оцінювання позбавляє урок емоційності, показує всю відчуженість, відстороненість учнів від учителя та від однокласників. Низький рівень комунікабельності не позбавляє педагога від обов’язкового коментаря бодай словесними штампами. Ці прості фрази, що передають емоційну «підключеність» педагога до успіхів чи невдач учнів, допоможуть йому в роботі значно більше, ніж настанови, осуд, застереження.

Більшу частину свого часу учні проводять у школі і, коли вони щоразу отримуватимуть на свою адресу лише принизливі репліки та зауваження, це стане нормою їхнього особистого спілкування, їхньою усталеною реакцією на навколишній світ.

Для того, щоб дитина навіть негативну оцінку сприймала, як справедливу, необразливу можна використовуватьи просте правило: при оцінюванні людині спочатку говориться гарне, те позитивне, що є в її діяльності. Потім підноситься критика в дуже тонкій формі, не торкаючись особистості (не можна говорити: «Ти нездара, ти ледар»). Оцінюється тільки дія, а не особистість: не «Ти ледар», а «Ти полінувався». Тут має сенс пояснити, чому саме така оцінка поставлена. І далі варто показати дитині перспективу, тобто що треба робити,щоб результат поліпшити й обов’язково вивазити віру в сили дитини: «У тебе обов’язково все вийде», «я вірю в тебе». Оцінка має спонукати школяра краще вчитися. Оцінка має бути за знання конкретного матеріалу, а не за поведінку учня на уроках чи перерві. Адже бувають випадки, коли вчителі використовують оцінки як покарання за будь –які вчинки учня.

Отже, контроль і оцінка необхідні. Але від педагога як особистості, від його ставлення до предмету, до учнів, стилю спілкування з ними, від вміння створити емоційно –позитивну атмосферу в класі під час оцінювання знань учнів залежать емоційні переживання школярів, які впливають на поведінку школяра. Таким чином, оцінюючи результати навчальної діяльності учня, учитель повинен дотримуватися дидактичних вимог, використовувати різні форми оцінювання, пам’ятати про вплив оцінки на емоційний стан учня. Потребують також більш майстерного професійного використання й багатобальна шкала оцінок, а також навчання школярів розгорнутим оцінним судженням.. взаємо- та самооцінки власної діяльності.

Усе пізнається в порівнянні. Порівняння — основа будь-якого розуміння, будь-якого мислення — підкреслював К.Ушинський. Пізнання людини базується на порівнянні, воно є основою всіх методів творчої діяльності. Якою ж є суть цього поширеного, універсального методу пізнання? Порівняння — це встановлення схожості й відмінності. Воно завжди конкретне: має предмет, здійснюється з певною метою й передбачає певну послідовність дій. Предметами порівняння є об'єкти реальної дійсності, їхні якості, ознаки, а також факти, явища, події, процеси. Порівнювати також можна методи і прийоми роботи, способи вирішення. При цьому необхідно завжди дотримуватися певних вимог до об'єктів порівняння:

1. Порівнювати можна лише однорідні об'єкти, що належать до одного класу і мають певну загальну основу.

2.Спільне в об'єктах порівняння можна встановлювати лише а тому разі, якщо їх щось відрізняє, а встановлювати різницю між ними можна лише за наявності в них певної подібності (схожості).

3.Нескладні об'єкти, факти порівнювати легше, ніж якості, ознаки, процеси чи категорії. Тому об'єкти порівняння треба ускладнювати поступово, порівнювати краще починати з двох об'єктів, а потім
поступово збільшувати їх число. Під час порівняння нескладних об'єктів корисно вводити третій, контрастний об'єкт, використовувати й наочність.

4.Порівняння має відбуватися лише за суттєвими ознаками.

5.Порівняння завжди цілеспрямоване, тобто відбувається під певним кутом зору. Одні й ті самі об'єкти можуть бути схожими, якщо їх розглядати з однакових позицій, і можуть відрізнятися, якщо змінити «кут зору».

Особливе значення має порівняння на етапі осмислення інформації, коли після сприймання учнями нового матеріалу, а також у процесі спостереження чи практичних дій учитель дає завдання на порівняння пізнаного на цьому уроці з уже відомим матеріалом. Порівняння на етапі

осмислення знань допомагає встановленню зв'язків із практикою. Наприклад, запитання «Як поводяться в стані невагомості людина і птах?», «Хто правий у суперечках за Землю у творах українських письменників XIX ст.?» - порівняння, що ведуть до встановлення наукових, світоглядних узагальнень.

На основі порівняння часто здійснюються узагальнення й систематизація.

За ступенем повноти розрізняють повне і часткове порівняння. Перше потребує встановлення як подібності, так і відмінності, а друге — тільки подібності й тільки відмінності. При цьому, коли треба з'ясувати тільки ознаки подібності в об'єктах, ми маємо справу з їх зіставленням; якщо треба з'ясувати лише відмінності, то це буде протиставлення. Наприклад: «Зіставимо слова «жовтий» і «пожовкло». Що спільного між ними? А чим вони відрізняються?».

Порівняння розрізняють не лише за ступенем повноти, а й за

способами їх здійснення. Вони можуть бути паралельними, послідовними і відстроченими. Паралельними є порівняння матеріалу, який вивчається синхронно (художніх образів, історичних подій, географічних явищ, хімічних речовин). Послідовними є порівняння фактів, якостей, явищ, процесів, які вивчаються хронологічно, один за одним. Відстрочене — це порівняння об'єктів, які вивчаються на різних уроках, значно віддалених один від одного в часі. Найпоширенішим порівнянням є послідовне. В літературі, наприклад, воно здійснюється під час складання порівняльних характеристик; в історії, географії, народознавстві — синхроністичних таблиць, узагальнювальних схем тощо. Відстрочене порівняння найчастіше використовують під час тематичного та підсумкового повторення матеріалу.

Процес формування в учнів уміння порівнювати має свою певну етапність. Так, після першого етапу — накопичення досвіду порівняння (в

початкових класах спочатку — наслідування) необхідно з'ясувати рівень сформованості вміння користуватися цим прийомом. Для цього в першій чверті один з учителів-предметників, проводячи письмову роботу, повинен включити в неї запитання на порівняння. При цьому ніяких вказівок, плану, правил учитель не повинен давати. Аналіз робіт учнів слід здійснювати за системою показників, характерних для даного прийому: чи вказано мету порівняння, скільки ознак відмінності й подібності встановлено, чи зроблено висновок з порівняння. Під час аналізу важливо враховувати й характер вказаних ознак: тотожні, загальні, конкретно-узагальнені, зайві. Визначення повноти порівняння й характеру встановлених ознак дає змогу розподілити роботи такими рівнями:

1) опис розміщених в одному ряду об'єктів;

2) неповне порівняння, коли учні вказують або на подібність, або на відмінність, але за всіма подібними ознаками;

3) повне порівняння, коли учні проводять його за системою суттєвих ознак відмінності й подібності, вказуючи на мету і висновок;

4) перенесення вміння порівнювати з даного навчального предмета на інші, коли порівняння стає узагальненим прийомом інтелектуальної діяльності. Даний рівень є найвищим.

Виявивши рівень сформованості вмінням порівнювати, необхідно приступати до наступного етапу — етапу мотивації, створення атмосфери зацікавленості учнів в оволодінні раціональними прийомами праці.

Четвертий етап формування вмінь застосовувати прийом порівняння — осмислення суті прийому і правил його реалізації. Суть прийому пояснюють учням у вигляді стислого визначення. Потім у процесі бесіди чи інструктажу слід увести правило-орієнтир користування даним прийомом.

Воно сформовано приблизно так:

1.Встанови мету порівняння.

2.Перевір, ми знаєш ти матеріал про об'єкти, які порівнюватимеш.

3.Визнач головні ознаки, за якими порівнюватимеш.

4.Знайди відмінності й (чи) подібності.

5.Зроби висновок з порівняння. Правила-орієнтири доцільно схематизувати.

П'ятий етап — застосування прийому порівняння в класній і позакласній роботі, в усних відповідях і письмових роботах, у взаєморецензіях, під час вирішення пізнавальних завдань і виконання завдань на порівняння, в доповідях і власних проектах.

Не менш важливим дидактичним прийомом є складання таблиць, схем, графіків. У нових підручниках наведено достатню кількість такого матеріалу.

Отже, порівняння пов'язане в навчальному пізнанні з усіма основними інтелектуальними вміннями, але особливо тісно — з визначенням головного, якщо учні оволоділи вмінням визначення головного, прийом порівняння формується значно швидше і на більш високому рівні. Сформований прийом порівняння дозволяє приступити до цілеспрямованого формування вміння узагальнювати; крім того, будь-яке порівняння має закінчуватися прийомом узагальнення, тобто тим «додатком» до набутих знань, заради якого здійснюється порівняння.

Діалектичний характер засобів пізнання й передбачений у програмі розвитку інтелектуальних умінь.

ПРИКЛАДИ ФОРМУЛЮВАНЬ МЕТИ УРОКІВ

Навчальної мети:

- виробити вміння, навички;

- виявити рівень знань, вмінь та навичок;

- дати практику (в розв’язуванні задач, виконанні навичок), поняття (про явище);

- добитись автоматичного виконання (операцій), закріплення, оволодіння знаннями, вміннями, навичками, професійними навичками, раціональної (логічної послідовності) дій;

- досягти виконання нормативів (комплексу ГПО, інших показників);

- закріпити знання, вміння, навички, новий матеріал;

- завершити формування, вивчення, дослідження;

- вивчити основні етапи творчого шляху;

- дослідити залежність;

- мотивувати розвиток вмінь і навичок;

- навчити аналізувати, виділяти (головне, істотне, основне, основні епізоди з творів, які вивчаються), відрізняти, користуватися, застосовувати, проводити, самостійно працювати;

- почати вивчення, навчання, формування, узагальнення (матеріалу);

- узагальнити знання, вміння, навички, навчальний матеріал;

- навчити навичкам, операціям, діям, користуватися (довідниками та ін.);

- пояснити принципи дії, організації, будови;

- оволодіти знаннями, вміннями, навичками;

- познайомити, познайомитися з принципами організації, дії, будови (приладу, змісту твору, вибору кращого рішення із завданих варіантів);

- відпрацювати прийоми, навички, дії;

- оцінити підготовленість (до занять),рівень знань;

- охарактеризувати зміст, основні положення, погляди ;

- наблизити до самостійного рішення (творчих завдань, проблемних завдань, ситуацій), висновків;

- залучати до самостійного рішення (творчих завдань, проблемних завдань, ситуацій), висновків;

- залучити до самостійного, оперативного рішення (навчально - виробничих творчих завдань);

- показати взаємозв’язок, роль, значення, переваги, недоліки, достоїнства;

- залучати до творчої діяльності;

- провести контроль (знань, вмінь, навичок, підготовленості до навчальної практики);

- перевірити ступінь засвоєння знань;

- пояснити властивості, фізичну сутність, принцип дії;

- продовжити вивчення, обробку, формування;

- розвинути, розвивати вміння (аналізувати отримані дані), професійні вміння, навички;

- висвітлити значення і роль (техніки в житті людей);

- розповісти зміст роботи, твору;

- розширити знання, сферу, область ( застосування знань, вмінь, навичок, участі);

- пояснити взаємозв’язок, основні положення, ідеї, поняття;

- систематизувати знання, вміння, навички (по темі, розділу, предмету, в роботі з книгою, приладами);

- сприяти формуванню;

- створити атмосферу емоційного піднесення;

- сприяти вивченню, виробленню, розвитку (конструкторських навичок), формуванню, виробленню вмінь;

- сформувати, формувати знання, вміння, навички, дослідницькі вміння;

- поглибити знання;

- встановити взаємозв’язок, залежність, рівень знань;

- експериментально підтвердити (вивчити теоретичні положення).

Виховної мети:

- акцентувати увагу;

- аргументувати положення;

- викликати почуття гордості, інтересу, відповідальності, співчуття, поваги, радості, ненависті, презирства;

- виробити, виробляти вміння мислити, навички, риси характеру;

- виховати, виховувати патріотизм, любов до Вітчизни, ідейності, гуманність, працелюбство, чесність, безстрашність, безкорисливість, погляди, активність, акуратність, ввічливість, вірність, уважність, виносливість, гордість, делікатність, діловитість, дисциплінованість, добродушність, життєрадісність, ініціативність, інтелігентність, критичність, культуру (музичну, театральну, літературну, інтелектуальну, поведінки), допитливість, м’якість, спостережливість, винахідливість, товаристськість (об’єктивність, обережність, допитливість, відвертість, проворність, пунктуальність, розрахунок, рішучість, самовпевненість, стриманість, скромність, сміливість, справедливість), здібності ( музичні, вокальні, артистичні, художні, організаторські, технічні, математичні, конструкторські, літературні, наукові, педагогічні, моральні), старанність, тактовність, комунікабельність, наполегливість, хоробрість, цілеспрямованість, почуття нового, прогресивного, почуття гумору;

- виявити погляди, нахили, здібності;

- добитися усвідомлення (мети заняття, необхідності освіти);

- мотивувати необхідність (знань);

- завершити формування, вивчення, відпрацювання;

- вивчити положення, принципи;

- навчити оцінювати (з точки зору наукового світогляду, естетичної точки зору), творчо, логічно мислити;

- пояснити суть світогляду, ідей, понять, принципи;

- познайомити із суспільно – політичними подіями;

- охарактеризувати історичні умови, ідеї, погляди;

- підвести до висновку, розуміння важливості, цінності;

- оцінити працездатність, здібності (до творчого мислення);

- сприяти пізнавальній, науковій, творчій, трудовій діяльності, прагнення (до знань);

- показати велич, могутнівсь;

- привити, прививати смаки, вміння культурного обслуговування, навички;

- розвити, розвивати пізнавальні можливості, самостійності, любов до праці, увагу, пам’ять, здібності;

- розкрити роль, ідейну сутність, спрямованість;

- сприяти розвитку (вміння долати труднощі, гарту, волі, пізнавальних інтересів, переконань), привити погляди, навички;

- сприяти вихованню (ділових якостей, розвитку);

- сприяти ідейно – політичному, моральному, естетичному, фізичному, духовному вихованню;

- сформувати, сприяти формуванню, продовжити формування цілей, поглядів, навичок.

Блог вчителя історії та правознавства

Основні підручники та навчальні посібники

Додаткові підручники та навчальні посібники

Методична література

Основні підручники та навчальні посібники

Додаткові підручники та навчальні посібники

Методична література

Атласи та контурні карти з історії

Оцінка як покарання та заохочення

Немає коментарів:

Дописати коментар